– Тьотю Галю, а чому у Кирила безвихідь? Тому що він продав свою квартиру і віддав усі гроші шахраям, сподіваючись на легку наживу! – А чому ви самі не хочете допомогти своєму синові?
– Тобто для вас чужі квартиранти важливіші за двоюрідного брата, який залишився на вулиці? Вова, у тебе порожня квартира, яку ти здаєш стороннім людям! – Нам просто потрібно
– Я не збираюся годувати дорослого одруженого сина! У тебе є для цього дружина. І жити тут не треба. Виріс – йди! – Незворушно промовила мати, вказуючи на двері
– Хочеш допомагати своїй родині – допомагай. Я не проти. – Яка ти в мене хороша? – Я сказала “допомагай”. Це означає, що допомагай зі своїх особистих грошей,
– Ну мені Федя сказав, що даремно ми на другу дитину зважилися! Що з однією було б набагато простіше. І я думаю, що в цьому є частка правди, – ошелешив мене чоловік
– Повтори, що ти зараз сказав? – різко спитала Юлія. Артур знизав плечима, показуючи всім своїм виглядом: а що тут такого. Юлю від цього руху перекосило сильніше, ніж
– Продавай будинок, скоро нам будуть дуже потрібні гроші, – заявив чоловік дружині
Після відходу матері, Марина отримала у спадок старий будинок у маленькому містечку. Він був досить великий, дуже давно його збудував прадід. У нього було багато дітей, тому будинок
– Давайте уточнимо, Алло Петрівно. Ви два роки тому продали свою трикімнатну квартиру, купили студію у двадцять вісім метрів, а решту грошей віддали Валері, щоб він поїхав до столиці й там будував своє життя. Так? – Не вийшло в нього! – голос матері став жорсткішим. – Люди там, у столиці, інші. Меркантильні. А Валера – свята простота
Віка та Матвій не стали влаштовувати грандіозне весілля, хоч і в неї, і в нього були деякі накопичення. У них була мета – трикімнатна квартира. Тому молоді люди
– Племінник чоловіка – це не порожній звук, все йому треба заповідати! – репетувала зовиця
Валентина Андріївна сиділа біля вікна і дивилася на дощ. Осінь незабаром. Вона згадала, як вони з чоловіком їздили в цю пору по гриби. Спочатку в село на своїй
– Мамо, я ж не просто так приїхав! У нас удома порожньо! Думав, ти щось приготувала. Дітям треба, Олені треба. І взагалі, я хотів поговорити з тобою. Мені до середи п’ять тисяч потрібні
Валентина Петрівна жила на четвертому поверсі старої дев’ятиповерхівки, де у під’їзді завжди пахло не зрозумієш чим. Квартира в неї була акуратна, світла, з тюлем у дрібну квіточку на
– Ти думав, цією машиною ти мене задобриш? Я не хочу, щоб вони жили з нами! Я не вживуся з твоєю матір’ю! Я терпіла, бо це було тимчасово! Але не назавжди
– Іро, мені треба тобі щось сказати… – Що трапилося? Щось на роботі? – Ні, ні, на роботі все гаразд. Це… щодо моїх батьків. Ось воно що. З
– Якщо твоя колишня і надалі продовжить скидати на тебе дитину, то я їздитиму у відпустку сама! І свята відзначатиму одна. А що? Нормально, мені сподобалося
– Ти ж зараз не серйозно, Ігорю? Скажи мені, що ти жартуєш! – Запитала Антоніна. Вона вп’ялася поглядом у чоловіка, даючи зрозуміти, що зараз краще обійтися без дурних
Виставила дочці рахунок за продукти для онуків, а вона образилася…
– Мамо, ну навіщо тобі полуниця за такою ціною? – скривилася Поліна і відсунула лоток із ягодами на дальню полицю холодильника. – Тобі ж на чоботи збирати. Софія

You cannot copy content of this page