Liudmila

Щоліта Лєра та Ваня зникали. У буквальному значенні. Ще навесні вони часто їздили до батьків, допомагало їм з ремонтом у квартирі та відвідували інших родичів у вихідні та

– Мамо, ти зовсім з розуму вижила?! – Гнат влетів у передпокій. Кинув ключі на тумбу так, що ті з гуркотом відлетіли до стіни та впали на килимок.

– Ти зовсім… Ніно! Рідній матері подзвонити раз на два тижні для тебе великий подвиг! – Внучка мене до ладу не знає, обійматися не лізе, сахається, як від

Валіза впала з антресолей прямо зятю під ноги. Сергій відстрибнув, поправив окуляри, потім сів навпочіпки. – Важка, – він глянув на замок. – Варваро Петрівно, ключ є? –

– Тебе можна привітати? – хитрим голоском промовила зовиця Христина, тільки-но Алевтина відповіла на дзвінок. – Із чим? – трохи зніяковіла родичка, не відразу зрозумівши, про що йдеться.

– Синочок велів мені у великій кімнаті розташовуватися! – Долинуло з передпокою. Зінаїда Миколаївна з гуркотом опустила дві важкі сумки на килимок біля порога. Краї сумок роз’їхалися, оголивши

Валентина Сергіївна жила на другому поверсі цегляної п’ятиповерхівки, де взимку в під’їзді пахло мокрими рукавичками, а влітку – пилом, кропом та свіжою фарбою з лавок. Їй було шістдесят

– Мамині котлети, значить? – Олена завмерла з ополоником у руці, відчуваючи, як усередині закипає щось важке. – Ті самі зі «справжнього м’яса», яке твоя мама купує на

Ігор сидів у машині, уткнувшись чолом у кермо, і слухав, як дощ барабанить по даху. Двірники давно завмерли, скло запітніло, і світ зовні перетворився на розмиту, сіру пляму.

Хустку я носила низько, до самих брів, і всі в Калинівці звикли: – Мерзне Клава навіть улітку, – а я не сперечалася, кивала. – Худа, от і мерзну.