Liudmila
– Мамо, ти не образишся, якщо я завтра додому поїду? – Запитала Маша, коли Валентина повернулася з лікарні. – Може, затримаєшся ще на день? – Я й так
– Мамо, чому? – Власний голос здався хрипким, чужим. Наче не він говорив, а хтось інший. – Діма надійніший, – тихо, але твердо промовила мати. – У нього
Аліна здригнулася від дзвінка телефону. Годинник показував п’ять ранку. У такий час дзвонять або з роботи, або трапилося щось непоправне. Вона машинально поправила піжаму, що з’їхала, і потяглася
– О, дивись, наша міська паночка приїхала! Розряджена вся, глянь! Пішли, батьку, знайомитись, – Дарія Юріївна штовхнула чоловіка в бік, і подружжя вийшло зустрічати молодих на ґанок. –
З самого ранку тридцять першого грудня у будинку Прокопенко панувало незвичне пожвавлення. Ольга клопотала на кухні, готуючи страви до новорічного столу. Чоловік Іван з радістю допомагав їй, нарізуючи
– Куди ти кришталь на стіл тягнеш? – обурилася Світлана. – Прості склянки скінчилися? – Світлано, але я хотіла, щоб було красиво, – почала виправдовуватися Валентина Василівна. –
– Синку, приїхав би, давно не був. Скучила я. Внуків привіз би – скільки не бачилися. – Коли їхати? Я працюю. У відпустці теж орав. Це ж в
– Олеже, скільки це може тривати? Я ж не маленька дівчинка, яка радіє нескінченним обіцянкам. Третій рік ми зустрічаємося і ти, як папуга, твердиш одне й те саме.
– Марино, люба, ти тільки не хвилюйся, – Микола Петрович м’яко поклав руку на плече невістки. – Але мені потрібна твоя допомога. – Що сталося? – Марина повернулася
– Поїду забирати доньку! – повідомила зранку чоловікові Вікторія. – Зі мною поїдеш, чи будеш удома? – Чому так рано? Ще два дні канікул, – невдоволено пробурчав у