Liudmila

– Маріє, ну а чого це я раптом маю розв’язувати твої проблеми? Мені й самому гроші потрібні, чи знаєш. – Ми ж… разом. – І що? Ти мені

Оля поправила подушку на стільці та подивилася на екран ноутбука. За вікнами починався похмурий ранок, а їй уже треба було сісти за звіт для клієнта. Працюючи віддалено бухгалтером,

– Мамо, тату, зустрічайте! А ось і ми! У дверях стояв Діма з молодою дівчиною. Ганна Володимирівна, мати Діми, відразу помітила її бездоганне укладання та дорогий одяг. –

– Ні, дайте сказати! – Борис Петрович почервонів від гніву. – Я свою дочку не для того ростив, щоб вона за першого зустрічного вискочила! – Та я його

– Катю, я хочу подарувати Юлі на весілля свою квартиру, – несподівано сказав чоловік після вечері. – Нічого собі подаруночок! І довго ти думав? Чому я тільки зараз

– Ти це серйозно зараз?! – Марина підвела погляд на дочку, намагаючись зрозуміти, чи жартує Олена. Але вираз на обличчі дочки говорив про інше: це був не жарт.

– Іванівно, ти хіба на ринок сьогодні не збираєшся? – Тамара Ігорівна зупинилася біля воріт Ольги Іванівни. В одній руці Тамара тримала відерце з яблуками, другою котила за

– Віро! Дав же ж Бог невістку! – Марина Олександрівна ще не встигла зійти з потягу, а вже бурчала. – От радість! Свекруха приїхала! – помахала їй молода

– Посидьте з онуком, від вас не убуде, – Іван поклав перенесення з малюком на кухонний стіл. – Увечері я заберу його. – Стривай, ти Світлану попередив? –

– Олено, ти чого, стривай, зупинись, – Гена вже майже біг за жінкою, що швидко йшла попереду. Перехожі оберталися. Одна жінка похилого віку навіть зупинилася, поспостерігати за подіями.