Liudmila

– Ох, як я вже втомилася. Я спати хочу, хочу полежати, відпочити, моїх сил більше немає. У квартирі ніби Мамай пройшов, їжа зникає зі швидкістю світла, божевільня, –

– Чому ти ще не одягнений? – невдоволено поцікавилася Таня у чоловіка. – Чи ти забув про наші плани? – Які саме? – ліниво відповів Ігор, клацаючи пультом

– Ні, я не продаватиму квартиру! І не заводь більше таких розмов, – розсердилася мати. – Ми з батьком стільки вклали в неї, самі всього домоглися, ніхто не

Гнат стояв біля вікна, барабанячи пальцями по підвіконню. За склом мрячив дрібний дощ, перетворюючи березневий вечір на сіру пелену. У квартирі висіла важка тиша, що переривалася лише тихими

– Надю, ну і як ти собі це уявляєш? – спитав Сергій, підбираючи макарони, що звисали з тарілки. – Уявляю, що продавати свою дошлюбну квартиру я не збираюся,

– Зроби ласку, помий за собою тарілки, Ігорю! – Вкотре попросила Світлана свого хлопця, який оселився у неї пів року тому. – Та гаразд! Не хочу зараз цим

Двері відчинилися з тихим скрипом. Ігор завмер на порозі, стискаючи в руках сумку із подарунками. У передпокої пахло дитинством: сумішшю каші, дитячого крему, та чогось теплого, домашнього. Він

– Поліна, я тут все вирішила! Надії квартиру залишаю, а сама до тебе переїду, і всім буде добре, – з порога оголосила мати, скидаючи пальто на стілець. Поліна

– Ти думаєш, що ми тебе все життя годуватимемо? Не подобається щось, котись, тебе тут ніхто не тримає! Ці слова мачухи Наташа запам’ятає надовго. З дитинства вона була

Надія Вікторівна поправила окуляри та подивилася на годинник. Шість вечора, Олег із Мариною запізнювалися вже на пів години. Втім, нічого нового – пунктуальністю ця парочка ніколи не вирізнялася.