Liudmila

– Не можу більше терпіти цей сморід! Завтра просто висиплю цю гниль їм під двері. Нехай нюхають! – Прошипіла Олена чоловікові крізь зуби, стоячи біля вхідних дверей. У

Заводчики породи левхен мешкали у сусідньому під’їзді. Ви бачили колись цих собак? Чарівність! Такий собі маленький лев! Ось дітки й просили тата з мамою: – Тату, мамо! Купіть

Останнім часом мама була задумлива. Прасує білизну, а погляд ніби кудись у простір спрямований. Ліза питає її про щось, вона головою киває, а потім перепитує: – Що ти

– Ти коли мені збиралася повідомити, що у тебе є великий будинок за містом? Чому я маю тулитися в кімнаті гуртожитку, а ти в цих хоромах? Змінюймося! Валентина

– Більше ніколи не проси мене посидіти з цим дівчиськом! – верескливо кричала в слухавку червона від злості Людмила. – Це не дитина, а якийсь монстрик! Що? Та

Тамара Опанасівна чекала вечірній дзвінок від доньки. Не щодня дочка дзвонить, справ багато в неї, не встигає. – Мамо, ну нарешті ти вийшла на пенсію! Скільки можна працювати,

– Марто, кинь це! – крикнула я, побачивши, що наша вівчарка щось тримає в зубах біля хвіртки. Була сьома ранку, я вийшла погодувати курей. Марта зазвичай зустрічала мене

Лара завжди жила з мамою та бабусею. Тато в неї, звісно, ​​був, але дівчинка його ніколи не бачила. – Тато? – Усміхнулася на питання шестирічної онуки бабуся. –

– Андрію, синку, коли ти вже запросиш нас на дачу? Невже у вас все ще триває будівництво? – Мамо, це не дача, а наша хата. Йде внутрішнє оздоблення.

Зося не з’являлася вдома вже четвертий день. Я ставила їй миску з ранку – до вечора корм залишався недоторканим. Звала її з двору – тиша. Запитувала у сусідок