Liudmila

– Олено, ми коли квартиру оформляти їдемо? Мені треба на роботі попередити, що візьму відгул, – гукнув Олег із ванної. – Можливо, в четвер, ще все незрозуміло поки

П’ять років тому моє життя розкололося на «до» та «після». Розлучення з чоловіком, якого я любила всім серцем, стало найважчим ударом. Ми прожили разом роки, повні щастя та

Проспала! По дорозі з ванної до вхідних дверей нафарбувавши губи, глянувши на себе в дзеркало і похапцем натягнувши плащ з черевиками, Ліля вже через три хвилини після пробудження

Ганна зауважила, що з Максимом щось не так, коли він приніс додому дороге ігристе. Не просто гарне червоне на вечерю, а справжній французький брют, який коштував половину його

– Та кому ти взагалі потрібна, стара калоша? Ти всім тільки в тягар! Ходиш тут, смердиш! Була б моя воля, я б тебе… А доводиться терпіти. Ненавиджу! Поліна

Сім’я Євдокимових була звичайнісінька: мати – Валентина Семенівна, батько – Федір Петрович, та їхня дочка – Ліда. Єдине, що відрізняло їх від деяких інших сімей, було те, що

– Маму завтра виписують… – ніби між іншим сказав Костя, відрізавши невеликий шматок від соковитого стейка, дбайливо приготованого коханою дружиною. – Ну і правильно. Загроза життя минула. Тепер

Павло прожив удівцем два роки, а потім привів у квартиру Наталю і сказав десятирічному синові Мишкові: – Ось тітка Наташа, вона тобі замість мами буде. Слухай її. Тітку

– Дочко, а ми всією родиною післязавтра до Туреччини відпочивати їдемо! – бадьорим і, трохи зарозумілим голосом відрапортував телефоном Дмитро Сергійович. – Вітаю. І що ж тепер? –

– Відчиняй! Ми знаємо, що ти вдома! Марина завмерла у вузькому передпокої своєї однокімнатної, притискаючи до грудей телефон. Голос батька за дверима звучав хрипко, вимогливо – так він