Liudmila

– Ти що, правда вважаєш, що я повинна ось так просто чекати, коли ви з татом звільните квартиру? – Таня схрестила руки на грудях, дивлячись на матір. Лідія

– Синку, прошу тебе, вибирай собі наречену з натуральною красою. А то знаю я, як вони зараз із себе “цукерок” роблять. – Мамо, чого це ти про наречених

– Ти порпався в моїх речах?! – голос Дарії звучав схвильовано й ображено. Чоловік, попри її очікування, не зніяковів, він дивився на неї серйозно і майже сердито. –

Скрип підлоги змусив її обернутися. У дверях стояла Ольга – сувора, підтягнута, у діловому костюмі, попри вихідний. – Мамо, ти готова? Іван має незабаром під’їхати, – Ольга поправила

Настя стояла посеред недобудованого другого поверху, роздивляючись голі стіни й мріяла, як тут буде затишно, коли вони з Дмитром закінчать ремонт. Сонячне проміння, що пробивалося через пластикову плівку

– Компот будеш? Із сухофруктів. Як його? Узвар. Не заглядала до нас довго, орала там, розумниця. Будеш у старості нас забезпечувати. – Зможеш допомогти батькам. Не те, що

– Дурниці не кажи! Як це – ти мене не пустиш назад? Мене! – Віталій зі здивованим обличчям стояв у дверях своєї колишньої квартири. – Дурниці ти зараз

Дорога була довгою. Олена дивилася у вікно, спостерігаючи, як за склом мелькають поля, та невеликі села, поки Максим вів машину, впевнено тримаючись за кермо. Весь цей шлях вона

Антоніна Іванівна поралася на городі на грядках, ретельно висмикуючи бур’яни. Почула скрип хвіртки, й підвела голову. Зять завітав. Один. Цікаво, що його привело… Пішла зустрічати. – Миколо! А

Брязкіт зв’язки ключів, що упали на підлогу, луною рознісся по квартирі. Ольга втомлено притулилася до стіни в передпокої, розглядаючи своє відображення у дзеркалі. Тридцять два роки, успішна кар’єра,