Liudmila

– Я не зрозуміла, що це таке?! – голос Тетяни Михайлівни дзвенів від обурення. – Мамо, ну чого ти кричиш, мені цікаво? – Олена різко обернулася до матері.

– Я вважаю, що так буде справедливо, – сказав Ігор, схрестивши на грудях руки. Він сидів за кухонним столом, дивлячись на батьків з впевненістю, образою і навіть якоюсь

Біда прийшла в родину Лариси та Віктора, звідки не чекали. У звичайний будній день, коли чоловік та дружина були на роботі, Ларисі зателефонували. – Ваш син у лікарні,

– Добрий день, це вас кур’єр турбує. Вчора оплата за замовлення не пройшла – на екрані відеодомофона виникло обличчя юнака. – Добрий день. Ви помилились. Вчора я нічого

Ліза приїхала додому в п’ятницю ввечері на вихідні. Вирішила одразу після занять в інституті поїхати до батьків, та повідомити радісну звістку. Батька не було вдома, а побачивши матір

Після похорону у квартирі було тихо, ніби разом із батьком пішла й частина життя. Наталя Петрівна сиділа у кріслі, не дивлячись на дітей. Олена стояла біля вікна, схрестивши

– О! Дивися, знову твій намалювався! – Усміхнулася Наталка. – Глянь, вже ручкою тобі махає, усміхається. – Чому це він мій, Наташ? – обурилася Олена. – Просто знайомий,

– Десять хвилин даю тобі на те, щоб зібрати речі…. Та так, щоб нічого не забув! У цей будинок ти більше не ввійдеш ніколи! – Світлана карбувала слова,

– Привіт, Антоне, ух ти, яка у тебе класна автівка! Нова! – Проходячи повз будинок бабусі та дідуся Антона, і побачивши його у дворі, завернула до них Катя.

– Я понад годину на тебе чекав, а ти навіть слухавку не брала! Добирайся додому тепер, як хочеш! Олена не встигла нічого відповісти, як чоловік скинув дзвінок. Жінці