Liudmila

Таню виховувала одна мати. Батька дівчина ніколи не знала. І, якщо чесно, знати не хотіла. Мама добре заробляла та забезпечувала доньку всім необхідним. Тетяна навчалася платно в інституті,

Наташа нагуляла – як висловлювалися у них у селищі – дочку Настю у вісімнадцять років. Втім, це й не було брехнею, оскільки дівчина справді гуляла з приїжджим будівельником

– Що ти тут робиш? – Запитала Юля колишнього чоловіка, наткнувшись на нього біля свого під’їзду. Той стояв з букетом квітів у руках, дихав із придихом і дивився

– Це що у тебе відчинено? – Анастасія стояла біля ноутбука, однією рукою тримаючи Василину, а іншою витираючи стіл після того, як чоловік поснідав. – Квитки? Готель? Діма,

– Вашу квартиру доведеться продати! – Заявила дочка. – За цю трикімнатну хорошу ціну дадуть, нам з Олегом саме на однокімнатну квартиру в центрі вистачить! – А ми

Людмила прокинулася пізно. Поспішати нема куди – пенсія вже вісім років, як супутниця її днів. Ліжко манило затишком, але всередині щось нило, наче передчуття. – З чого б?

– У мене інші плани… – Які ще можуть бути плани? — голос свекрухи задзвенів, мов струна. – Сім’я – це святе. Чекатиму о шостій. …Олена стояла біля

– До нас їдуть Борисови! – повідомив Костя за вечерею. – У сенсі – їдуть? А в нас ніяких дат, начебто, не намічається! – Здивувалася Оля. – Їм

– Оксано, я вже сказав, це неможливо! – Андрій різко вдарив долонею по столу, і тарілка із залишками макаронів голосно задзвеніла. – Неможливо?! Ти завжди так кажеш! Але,

– І довго ти збирався це приховувати? – Ольга з докором дивилася на чоловіка. – Приховувати що? – здивувався Ігор, – не кажи загадками. – Те, що твоя