– Ти б хоч щось витончене приготувала! А що це? Картопляне пюре? Запечена курочка? Салатик? А де ж твоє м’ясо по-французьки? Жульєн? Олів’є? – закотила очі свекруха. – Я ж погано готую! То навіщо це все? – безтурботно сказала Віра. – Картоплю з куркою важко зіпсувати
– Віро! Дав же ж Бог невістку! – Марина Олександрівна ще не встигла зійти з потягу, а вже бурчала. – От радість! Свекруха приїхала! – помахала їй молода
– Я не згодна йти у декрет, – наполягала Свєта. – Ми живемо у сучасному світі, де норма – батькові займатися вихованням дитини. – Ти хочеш, щоб я у декреті сидів? – Іван трохи зі стільця не впав від почутого. – Я не нянька
– Посидьте з онуком, від вас не убуде, – Іван поклав перенесення з малюком на кухонний стіл. – Увечері я заберу його. – Стривай, ти Світлану попередив? –
– Або я, або кіт! Вибирай, Гено! – Навіщо так відразу. Кота я три роки знаю, звик до нього вже, а тебе лише третій тиждень. – Ось як? Тоді не дзвони мені більше! І так тривало, доки не з’явилась вона…
– Олено, ти чого, стривай, зупинись, – Гена вже майже біг за жінкою, що швидко йшла попереду. Перехожі оберталися. Одна жінка похилого віку навіть зупинилася, поспостерігати за подіями.
– Мамо, я щойно поговорила з донькою. Вона каже, що ти пригостила Яну полуницею, а їй нічого не дала! Це правда? – Ну, так! Оля залишила мені трохи грошей, я на них і купила, – відповіла Лідія Василівна. – А ти нічого не лишила. Я що, з повітря маю все брати
– Мамо, Поля вже втретє дзвонить, проситься додому. Вона що, захворіла? – Марина говорила тихо, але з неприхованою тривогою в голосі. – Все з нею нормально. Грають із
– Для мужика чужого намагаєшся! Як тобі у служницях живеться на старості років, мамо? – Єхидно запитала донька
Алевтина у свої шістдесят років задумала терміново вийти заміж. Не те що б її сильно турбувала самотність, або раптом знадобилося сильне чоловіче плече. Ні, звичайно ж було б
Добре, що мама не дожила до цього моменту, вона прокляла б батька, хоч і гаряче його любила. Бідолашна мама, вона навіть не здогадувалася, що її чоловік був зрадником
Про свого брата, який з’явився у батька на боці, Наталка дізналася, коли нотаріус зачитував заповіт. Так, основна частка належить Наталці, але дача – якомусь Пономарьову Віктору. Добре, що
– Обід закінчено! Хто не встиг, може доїсти з підлоги! І не треба так дивитися на мене! Бачить Бог, я намагалася бути доброю! – Настя люто відсунула стілець і вибігла з вітальні
– Обід закінчено! Хто не встиг, може доїсти з підлоги! І не треба так дивитися на мене! Бачить Бог, я намагалася бути доброю! – Настя люто відсунула стілець
– Мишко, тут така справа… – мама затнулась, підбираючи слова. – Коротше… Бабуся залишила квартиру Петрові. У слухавці повисла тиша. Михайло не міг повірити своїм вухам
– Мамо, ну що там? Дізналася? – нетерпляче спитав Михайло, нервово стискаючи слухавку в руках. – Мишко, тут така справа… – мама затнулась, підбираючи слова. – Коротше… Бабуся
– І ось це їжа? Та таким тільки поросят годувати! – презирливо пирхнула сестра чоловіка за столом у брата і невістки
– Я не зрозуміла, а де шашлик? Миколо, ти ж м’ясо обіцяв! – невдоволено спитала сестра. – Катю, ну що ти вередуєш? Який шашлик? Ну сама подумай, хто
– Терпіти не можу чужих дітей! – Заявила сестра брату, коли він попросив її про допомогу
– Як ти це виносиш? У мене вже голова навколо йде від шуму та вереску! – обурилася Ольга. – Ти що, не можеш заспокоїти своїх дітей? – Не

You cannot copy content of this page