Liudmila

Лідія Петрівна метушилася, розставляючи на столі святкові страви. Сьогодні для неї був особливий день, їй виповнилося шістдесят п’ять років. Гостей жінка не кликала: крім дочки та зятя, у

– Не збираюся я змагатися з двоюрідною сестрою за квартиру бабусі, – відбивалася Христина від матері. – Нехай залишає спадок Людмилі, й закрили тему. – Нічого подібного, –

Був чудовий осінній день. Я збиралася на прогулянку зі своєю найкращою подругою Оксаною. Вже одягла куртку, як мої плани перервав дзвінок на домашній телефон. Я аж здригнулася від

– Та скільки це можна терпіти! – роздратовано промовив чоловік. – Чому вона весь час репетує? – Я намагаюся заспокоїти малечу, але вона сьогодні ніяк не засинає. А

Наталі Андріївні було п’ятдесят сім років. Багато років вона одна виховувала сина Івана, який нещодавно досяг повноліття, і почав замислюватися про створення сім’ї. Жінка мріяла про той день,

Я сидів у величезному шкіряному кріслі та дивився у вікно. Вигляд на місто відкривався шикарний, але мені було не до всіх красот. У голові крутилися думки про минуле.

Я випадково підслухала розмову свого чоловіка з якоюсь дівчиною, яку він називав кошеням. Коли я несподівано зайшла в кімнату, він швидко завершив дзвінок. – З ким ти розмовляв?

– Що ж ти все на собі тягнеш, Лесю? Хіба так повинен чоловік робити? Ти подивися, який він здоровий, а ти його бережеш. Себе берегти треба! А він

Коли Степан повернувся до рідного села після довгих років роботи за кордоном, його зустріч із сином обернулася гірким розчаруванням. На порозі рідної хати, яку він збудував своїми руками,

– Де ти? – пролунав у слухавці невдоволений голос чоловіка. – Скільки можна чекати? – Вже біжу, коханий! Тільки до Марічки на хвилинку зайшла, давно не бачилися,- поспішно