Liudmila
– Не вір їм! – прошипіла Марина братові в обличчя, і тихенько виштовхала його на кухню. – Марино, ти чого? – здивувався Андрій. – Це ж наші бабусі
– Ну, і навіщо ти на це погодилася? – не розуміла Марину найкраща подружка Іра. – Тобі набридло спокійно жити? – Ми з Ігорем разом ухвалили таке рішення,
– Та вам яке діло?! Це моє життя, зрозуміло?! – вигукнула Марина і вискочила з кімнати, щоб не дати сварці розбурхатися ще більше… – Їй було двадцять вісім
– Мати, хліба подай! – невдоволено гаркнув Федір Петрович. – Ну, скільки чекати? Суп холоне! Не люблю я теплий. – Несу, Федю, несу. Ось, свіженького тобі нарізала, спекла
Сильний стукіт у двері порушив мої плани. – Хто там? – Відчиняй двері, та швидше! Цей неприємний голос свекрухи одразу зіпсував мені настрій. – Галино Анатоліївно, вам чого?
– Мамо, у мене така новина! – схвильовано повідомила Інна, – бабуся пропонує нам жити разом із нею! – Чого б це? – невдоволено спитала Ольга Петрівна, –
– Діду, знову пенсія скінчилася? Ганна стояла посеред маленької дідової кухні, схрестивши руки на грудях, і дивилася на Петра Івановича примруженим поглядом. Дід, сидячи за столом, почухав потилицю,
– Ой, Наталко, як добре, що тебе біля під’їзду зустріла! Я тоді навіть і підійматися до вас не буду! – ледве віддихавшись, вимовила Антоніна Дмитрівна, свекруха Наталії. –
– Ой, Тимоша, не чіпай нічого, – замахала руками Тетяна, пригальмувавши біля будинку свекрів. Побачивши у вікно родичів, Олена Миколаївна сплеснула руками, й побігла зустрічати непроханих гостей. Дружина
– Аліно Романівно, нам треба поговорити про заповіт вашого чоловіка, – нотаріус, Степан Маркович, дістав якісь папери. – Про що? – Вона здивовано підняла брови. – Який заповіт?