– Оце покохав Анатолій, на свою голову! Ну його, це кохання незрозуміле – журиться, – одні неприємності від нього
Розлучалися Анатолій із Тетяною голосно зі скандалом, із розподілом майна, із судами, із криками та чубаниною. Анатолій, раптом покохав – буває. Двадцять років разом прожили, двох дітей нажили,
– Ну, навіщо він тобі такий старий…
Марина, увійшовши у фоє, мимоволі кинула погляд в дзеркало, в якому побачила себе: струнку, посвіжілу і красиву. Побачивши вільну банкетку, сіли з Мишком, роздивляючись просторе приміщення, де вже
– Знімайте мої речі, і геть з мого будинку, – Ліза вказала нахабним родичам на двері
– Щоб до вечора вашої ноги тут не було! – скромна і вихована Ліза забула про всі пристойності, й говорила те, що думає. Вона знала, що має рацію.
Роковини, які не відбулися…
– Як це ти не можеш їй додзвонитися? – Андрій насупився. – Вона ж обіцяла одразу поїхати до тебе. – Саме так, що обіцяла! – У голосі Наталії
– Ти зганьбила мене! Все життя мені зламала! Ти… малолітня! – Забирайся! Щоб ноги твоєї… – репетувала мати
Аліна сиділа на краю ванни, дивлячись на дві смужки тесту. Сімнадцять років, другий курс коледжу, все життя попереду – і раптом це. Руки тремтіли, а в голові крутилася
– Тобі що – однієї “пилки” мало? Так буде дві! – Посміювалися друзі
Анатолій прокинувся від човгання ніг. Теща з самого ранку збиралася до церкви на службу. Не було жодної неділі, щоб вона хоч раз пропустила «обідню». Так називала вона завжди
– Якщо ти вважаєш, що я для тебе нічого не роблю, то спробуй прожити без мене
Того вечора тиша в будинку здавалася особливо гнітючою. Ольга повільно помішувала суп, прислухаючись до монотонного цокання годинника на стіні. Колись цей звук дратував – у ті часи, коли
– Не знаю, чи варто розповідати? Подумаєте, що в мене не всі вдома
– Даша, ти сьогодні така загадкова, – зауважила Ірина, і всі, хто був у кабінеті, дружно подивилися на Дашу, – чи закохалася? – Я не загадкова, просто думаю,
– Спочатку? – колишній гірко посміхнувся. – А це? – Він кивнув на візок. – Пропонуєш кинути дружину та дитину
Сірий жовтневий вечір розмазував тіні по асфальту. Ірина стояла біля вітрини супермаркету, нервово смикаючи ремінець потертої сумки. Пальці тремтіли, стискаючи обручку в кишені. Сорок три роки, а вона
– Ти ж моя улюблена внучка, тобі мене й доглядати! Доведеться мені решту свого життя доживати з тобою. – А ось і не доведеться, – гаркнула в слухавку Таня. – Нехай доглядає той, кому ти відписала квартиру
Підтискаючи босі пальчики ніг, маленька Тетянка вибралася зі свого ліжка. Їй не спалося, бо за стінкою дівчинка чула схлипування мами. Мама сильно плакала і Таня знала чому. Сьогодні

You cannot copy content of this page