Прийшли непрохані, то й пішли некохані…
У двір сільського будинку в’їхала розкішна іномарка. З неї, з цікавістю оглядаючи мальовничі околиці, вийшли далекі родичі Тоні. – Якими долями? Не чекали на вас. Ви б хоч
Отак і живуть поруч. Дві дружини одного чоловіка. І лише Бог знає, як розплести цей вузол нелегких стосунків…
Вона увійшла непомітно. Лише тихий скрип дверей змусив усіх підійняти голови. Сім’я снідала. Десятирічний Толя здригнувся, побачивши матір і відразу опустив голову. А чотирирічна Оленка навпаки дивилася на
– Ти навмисне це зробила, так? Щоб Льоня з Наталкою від тебе з’їхали? – Так, – чесно зізналася я. – А мені тепер як їх випровадити? – Не знаю, мамо! Але до себе я їх більше не пущу! Годі! Не малі діти, щоб на чужій шиї сидіти…
– Наташ, скільки можна? – суворо запитала я. – Ви вже рік у мене живете. Невже вам не хочеться жити окремо своєю родиною? – Ну, Риммо, – заголосила
– Зоя, ну що ти мовчиш? Ти не хочеш мене ні про що спитати? – Про що? – Де ти був двадцять дев’ять років? – У своїх думках я давно тебе поховала. А ти, виявляється, ось, живіший за всіх живих! Виходить, що просто покинув нас, про що тут говорити?
Зоя стояла у черзі супермаркету і почувала себе дуже незатишно. Вона спиною відчувала погляд, який обмацував її з довгої черги людей з візками продуктів. Жінці було настільки дискомфортно
– Твої речі зібрані, Олеже, – тихо сказала я, – можеш пожити у Кості чи у батьків. Тут я вже тобі не вказівник. – Таню, ти що, серйозно, чи що? – Здивувався Олег. – Через якісь жарти? – Та не через жарти! А через те, що ти цілих три роки мене принижував, – сухо озвалася я і повернулася до притихлих гостей
– Танько, ну годі вже зображати з себе казна-що! – Вигукнув Олег. – Ти не працюєш! Ти штани просиджуєш у своєму офісі! А ось я… – Ось як?
– Ти теж вважаєш, що нам краще розлучитися? – Запитала чоловіка Аріна. – А як інакше! Це ж не я накосячив, а твій батько! Чому я маю жертвувати через це своїм майбутнім? Заради чого? – обурився Станіслав
Аріна тільки-но поклала спати маленького Даньку і зайшла на кухню, щоб приготувати вечерю, як у двері подзвонили. Вона відчинила – на порозі стояли свекри. – Стаса немає, –
– За весільний подарунок свекрухи «розплачуємось» вже десять років! Але терпець урвався
Марина стояла біля плити й чула, як вхідні двері відчиняються без дзвінка. Ключ повертається в замку, знайомі кроки коридором. Свекруха прийшла. Знову без попередження. – Марино, чому у
Жінка, яку Тоня бачила ранком, сиділа на коробках. Нікуди не пішла, ніхто за нею не прийшов. Їй було близько сімдесяти. – У вас щось трапилося? Ви загубилися? До кого ви приїхали? – До себе, ось … – Жінка простягла записку з адресою. – Але тут такої адреси нема
Тоня розплющила очі й подивилася на годинник. Проспала! Перший день, а вона не почула дзвінка. Їй ще бігти до кафе, куди влаштувала її сусідка. Посада посудомийки майже завжди
Допомога з того світу…
Віра Аркадіївна поверталася з цвинтаря, розмазуючи сльози по зморшкуватих щоках. Нещодавно вона домовилася з працівниками цвинтаря, що ті почистять, пофарбують могилу батьків та чоловіка. Підстрижуть траву, приведуть все
Вибір є завжди! Головне – не припуститися помилки…
Він ніколи не думав, що з ним може таке статися. Провідний спеціаліст великої фірми. Мав добру репутацію. Тридцять шість років. Щасливо одружений. Двоє дітей, – і раптом закохався.

You cannot copy content of this page