Liudmila

– Тань, ну що тобі на новосілля подарувати? – голос Олени звучав весело у слухавці. – Може, гарну вазу. чи картину? – Оленко, давай краще тарілки, – Тетяна

– Або ви допомагаєте позбавити Віку батьківських прав, або я йду, і розбирайтеся самі! – Насте, побійся Бога! Вона ж твоя сестра! І моя донька! – Сплеснула мати

– Максиме, допоможи мені з сумками, – попросила мати, заходячи до передпокою. Він підійняв голову від підручника та побачив, як вона обережно ставить важкі пакети. Щось у її

Телефон пискнув черговим повідомленням. Ганна вирішила глянути, що з ним відбувається. – Повернуся сьогодні пізно, затримує начальник, – як завжди, говорило сухе повідомлення. Вона навіть прочитала його тихо,

Марина тримала в руках документи про продаж спадкової квартири й досі не могла повірити у те, що відбувається. Чотири мільйони гривень – сума, про яку вона нещодавно ще

Віктор Петрович налив собі чай і уважно подивився на дружину та сина, які сиділи за кухонним столом. Після похорону старого друга Михайла він багато думав про заповіти, спадщину

– Ви не маєте права так поводитися в моєму домі! – голос Аліни тремтів від ледь стримуваного гніву. Вона стояла в передпокої, притискаючи до грудей сумку, наче щит.

– Аля, заходь, – зраділа мати, побачивши на порозі молодшу дочку. – Щось ти рідко в нас буваєш. – Яке рідко? Я у вас минулого тижня була, –

Аліна годувала шестимісячного Максима та гортала квитанції про оплату комунальних послуг. За однокімнатну квартиру, яку залишила їй бабуся, доводилося платити дві тисячі на місяць. Не так багато, але

Катя мила посуд і слухала, як Тимур розповідає телефоном другові про завтрашню рибалку. Говорив голосно, весело, наче спеціально, щоб вона чула кожне слово. – Та все вже вирішено!