Liudmila

– Дивись. А це не твій чоловік Ігор із білявкою? – спитала подруга, коли ми з нею сиділи за столиком у кафе. Я обернулася. І світ… завмер. Там

Іван Степанович прожив усе життя з дружиною Поліною у невеликому будиночку на околиці села. Виховали сина Мишка, відправили його в місто вчитися. Пишалися ним – інститут на відмінно

– Галочко, а ти салат олів’є не зробила? – спитала свекруха, заглядаючи в кожну миску на столі. – Павлик його так любить. – Зробила, Ніно Петрівно, – відповідаю

– Валю, я розумію, це несподівано, але мені справді потрібна твоя допомога. Валентина вимкнула телевізор та подивилася на телефон. Голос Михайла звучав дивно – чи то застуда, чи

День із ранку не задався. Таня передчувала, що це лише початок. Ранок завжди починався з кави. Таня ввімкнула кавоварку і пішла вмиватися. В цей час з кухні пролунав

– Марино, ти що твориш? – голос подруги Свєти звучав так, ніби Марина збиралася стрибнути з моста. – Тобі тридцять п’ять, а не п’ятнадцять! Марина відсунула телефон від

Олена застібала нову сукню і намагалася не думати про те, що сьогодні на Дні народження свекра знову буде присутня Настя – колишня дружина її чоловіка Максима. Вже третє

Життя може перевернутися в одну мить. Для мене такою миттю став телефонний дзвінок від адвоката через місяць після похорону моєї дружини Олени. Я сидів на кухні, тій самій,

– У тебе ж аж дві квартири! Без однієї ти не збіднієш. Забула вже, як вітчим тебе годував, виховував, взував? Я ж не для себе прошу! Сестра твоя

– Збирай манатки і йди! Я знайшов іншу! Геннадій шпурнув ключі на комод так, що забряжчала їхня весільна фотографія. П’ятнадцять років тому вона думала, що виходить заміж за