Liudmila

– Ти ж розумієш, Катю, для мене не існує чужих дітей. Даня стане моїм сином, таким самим, як і наш майбутній малюк, коли він з’явиться. Катерина дивилася на

Я була впевнена, що після того, як син пішов із життя, я залишилася зовсім одна. Поки одного ранку у двері не постукала незнайома дівчина. – Здрастуйте, бабусю Тоню.

Анжела вийшла з таксі біля під’їзду свого будинку у передмісті Києва у піднесеному настрої. Грудневе повітря було морозним, але легким – сніг щойно випав, і все подвір’я здавалося

– Ти, Світлано, нісенітницею маєшся, – сказав Василь Петрович, відсуваючи тарілку з магазинними пельменями. – Все граєш у начальницю, а чоловік голодний ходить. Я налила собі чаю і

– Так! Вибирай, – або я, або твій брат та ваш табір дівок! Ти зовсім знахабнів. Спочатку рідню свою на мене повісив, а тепер ще й лівих панянок?

Васю, у мене грошей на карті мало. Перекажи п’ять тисяч, будь ласка. – Я? Гарна справа. Гості твої, день народження твій, а платити я повинен! Повернеш усе із

– Дашо, ну де ти? Я вже пів години чекаю! – голос свекрухи в слухавці звучав обурено. – Риммо Анатоліївно, вибачте, я, напевно, не точно сказала про час,

– Ми з татом вирішили відправити мамулю в пансіонат для літніх людей! Обслуговувати після лікарні вона себе не може, та й з головою у неї погано… – Там

Запах мандаринів у лікарняній палаті. Яскравий, святковий. Єдине, що нагадувало про те, що надворі тридцяте грудня. Я лежала сама. Нога у гіпсі, під стелею каламутна лампа, за вікном

– Коли він уже розлучиться? – кричала Василина. – Я не розумію, чого він чекає? Мама погладила її по руці й сказала: – Потерпи, кицюню, не варто на