Liudmila
У дитячому будинку Юлька опинилася у вісім років. До того, як мама потрапила в лікарню, вони жили удвох в орендованій однокімнатній квартирі. Мама працювала в ательє, Юлька навчалася
Ліза повернулася зі школи. У передпокої стояла велика валіза, з якою вони їздили у відпустку, і дві величезні сумки. – Я вдома! Ми кудись їдемо? Хто вдома? Агов!
Світлана працювала медсестрою у хірургічному відділенні міської лікарні. Графік у неї був ненормований, з нічними та денними чергуваннями. Нерідко поверталася вона під ранок, коли сіре небо тільки-но починало
– Тітко Віро, це Оля. Мама… мами більше нема. Тиша на тому кінці лінії тривала секунду, дві, три. Ольга стояла в коридорі лікарні, притискаючи телефон до вуха так,
Григорій почув музику ще на сходах. Гучну, сільську, безглузду. Він штовхнув двері та завмер. Посеред кімнати стояла Ганна, прибиральниця, і тримала Олексія під пахви, підійнявши над кріслом. Кружляла
Станіслав увійшов у підсобку без стуку. Ольга витирала підлогу, і, коли випросталася, він уже стояв перед нею – дорогий костюм, парфум, погляд, яким дивляться на меблі. – Завтра
Бабуся сиділа біля ліжка чоловіка і мокрою ганчіркою протирала його гаряче чоло. – Васю, я все зізнатися хотіла і не наважувалася. Обдурила я тебе, не мій ти чоловік!
Марина сиділа на кухні з блокнотом та ручкою, складаючи список продуктів. До Нового року залишався тиждень, і вона хотіла все спланувати заздалегідь. Салати, гаряче, десерти. Діти просили, щоб
Я стояла біля вікна і крутила в пальцях обручку. Не на пальці – у руці. Рік, як зняла. Рік, як не знала, куди її подіти. Викинути – безглуздо.
– А халати у вас де? – спитала тітка Зіна з порога, ще не знявши пальта, навіть не привітавшись до ладу. У руках вона тримала пакети з помідорами