Liudmila

– Валюшка, ми ж тепер заживемо! Ми ж тепер багатії. Квартира є, машина є, а тепер ще й дача. Василь радів, як дитина улюбленій цукерці, яку отримував лише

Катя та Савелій вже два місяці живуть у своїй новій квартирі. На перший внесок збирали довго, зате взяли одразу трикімнатну в новому будинку. Зробили ремонт, купили найнеобхідніші меблі,

– Тіто Віка, мені дуже шкода, що все так вийшло! Але я при надії від вашого Сергія, – Марина стояла біля кухонного столу, накручуючи на палець пасмо свого

– Оль, ні, ну ти серйозно? – Марина розглядала її стару лляну сукню з таким виглядом, ніби перед нею музейний експонат сумнівної цінності. – Ти в цьому дранні

– Алісо, не їзди ти до неї більше. Чуєш мене? – повчально говорила мама в слухавку. – Не їзди, я тебе прошу! Я щиро здивувалася такому повороту. –

– Ну все, Маринко, тепер ти багата спадкоємиця, – Віктор відкинувся в кріслі й розреготався так голосно, що нотаріус скривився. – Пилки тобі дісталися, старі рубанки. Можеш майстерню

– Усе приїхали, – водій фури вискочив із кабіни й затоптав недопалок. Двигун чхнув останній раз і замовк. Під брезентом напівпричепа лежало дванадцять тонн помідорів, які за чотири

Тридцять перше грудня. Двадцять хвилин на дванадцяту. Я різала олів’є. Кубики виходили рівні, акуратні. Навіть для себе однієї я не дозволяла собі різати абияк. То був мій спосіб

– Я йду від тебе, – чоловік трохи почервонів, повідомивши цю звістку. Я чекала на це, тому навіть не здивувалася. Хоча всередині… чого там, мені було боляче. –

– Вероніко, подумай як слід! Ти не розумієш, що він просто використовує твою доброту? – Олексій активно жестикулював, і обличчя його було червоне від злості. – Мама має