Liudmila

Вона задумливо поклала телефон біля себе на диван. Тут поряд з’явився чоловік, обійняв: – Олено, що трапилося? – Брат пішов із життя, – уткнулася в чоловіка і заплакала.

Тамара сиділа на кухні та прораховувала сімейний бюджет вже не вперше. До п’ятдесятиріччя залишалося два місяці, а грошей на гідний бенкет не було. Працювала вона бібліотекарем, отримувала копійки,

– А ось Віка краще знаходила спільну мову з моєю мамою. – Знаєш, якщо я зараз почну перераховувати, в чому мій колишній кращий за тебе, нам обом стане

Валентина із Василем приїхали на дачу. Купили вони її восени, а тепер вирішили привести все до ладу. Будинок був гарний, хоч взимку живи, а ось з ділянкою та

– Та як ти можеш так казати?! Це ж жива людина! Брат твого чоловіка! – А я ще раз повторюю: я краще спалю ці гроші, аніж йому віддам!

– Ти нам не рідня, – сказала свекруха і переклала м’ясо назад у каструлю. Олена завмерла біля плити, тримаючи в руках тарілку. На ній ще залишалася підливка від

Ганна лежала в палаті лікарні й радісно дивилася на дочку, що спала поруч. Марійка з’явилася на світ три дні тому, і всі ці дні жінка не могла повірити

– Дивись, куди преш, курка, – штовхнув мене колишній чоловік у коридорі офісу. Його плече було таким же кістлявим та неприємним, як і п’ять років тому. Запах дешевих

…Вони були напрочуд схожі – людина і собака. Людина – старий безхатченко, який живе влітку в розселеному будинку, який ніяк не знесуть. Де він жив узимку, невідомо, але

– Мамо, до нас дядько прийшов, – семирічна Ліза визирнула на кухню. Очі в неї були круглі, наче вона сказала щось дуже важливе. – Який ще дядько? –