У мене сьогодні свято: я зібрав усі свої речі, завантажив у машину та поїхав на нову квартиру. А кохана залишилася у старій.
Ну ні, я її не викинув, я заплатив за 6 місяців наперед. А далі – сама. Як хоче, так хай і крутиться, вона ж розумна. І роботяща, що-небудь придумає. А я дурень – все роблю не те й не так.
Я наважився нарешті позбавити її такого “недотепи”. Тепер їй не треба турбуватися, щоб такого приготувати мені на вечерю – хай їсть свою чудову смажену картоплю сама.
Тільки хай пам’ятає, що перевертати її потрібно постійно, поки смажиш, а не тільки тоді, коли від диму на кухні очі виїдає. Але тепер необхідність готувати вечерю не змусить її відриватися від улюблених салонів краси та соляріїв – хай засмагає, хоч до стану сушеної вобли!
З грошима теж якось вирішить. У неї завжди був мільйон ідей у голові. Хай реалізує хоч одну. Може, спершу влаштується на роботу, хоч на якусь.
Скільки років, я чув цю пісню: марна втрата часу, грошей не вистачить навіть на оплату оренди квартири, яку ми винаймали, а зайнятий весь день, ніхто навіть їсти не приготує і в квартирі не прибере. Так ось, я звільняю її від цієї непосильної трудової повинності. Не треба мені готувати їсти та прибирати за мною.
Дякувати Богу, я втік від неї, поки у нас не настали справжні труднощі, у яких, за її словами, її батьки нам би обов’язково допомогли. А так, усі п’ять років, поки ми були разом, якимось незбагненним чином, ми примудрялися вижити на одну мою зарплату. Іноді мої батьки допомагали.
Так, звичайно, я анітрохи не сумнівався, що якби настали тяжкі часи, то ми негайно відчули б могутній фінансовий план Маршала від її предків. А так, без катастроф, усі п’ять років, за її словами, гинули на мою зарплату — хіба це життя?
Яка несправедливість, відпочивати щоліта у цій дірі – Чорногорії, коли твої подруги відпочивають на Лазурному березі, або в Іспанії на Канарах.
А може, їй варто подруг простіше обирати? Так, це все я винен, зі своєю дурною, непрестижною, безперспективною, брудною роботою. Хіба можна сказати в пристойному суспільстві, що в тебе чоловік (нехай і цивільний) – токар-фрезерувальник.
Так ось, люба, ти вільна. Я більше не заважаю тобі будувати щасливе майбутнє.
Те, що бабуся Катя залишить їй свою квартиру, Рита знала давно. Їй було лише чотирнадцять…
Від Валі пішов чоловік. Забрав свої речі. Лише старі лижі залишив. А вже через годину…
– Олеже, здається у нашої доньки скоро з’явиться сестричка чи братик, – усміхаючись, сказала Ірина…
Бабусі Марії за місяць має виповнитися вісімдесят років. Сім'я вирішила відзначити круглу дату по-справжньому -…
Вечір п’ятниці згущувався над містом, вкриваючи втомлені вулиці синім серпанком. У їхній квартирі пахло мелісою…
Марина стояла біля кухонного столу і механічно нарізала овочі для салату. Її рухи були точними,…