Так, це все я винен, зі своєю дурною, непрестижною, безперспективною, брудною роботою

У мене сьогодні свято: я зібрав усі свої речі, завантажив у машину та поїхав на нову квартиру. А кохана залишилася у старій.

Ну ні, я її не викинув, я заплатив за 6 місяців наперед. А далі – сама. Як хоче, так хай і крутиться, вона ж розумна. І роботяща, що-небудь придумає. А я дурень – все роблю не те й не так.

Я наважився нарешті позбавити її такого “недотепи”. Тепер їй не треба турбуватися, щоб такого приготувати мені на вечерю – хай їсть свою чудову смажену картоплю сама.

Тільки хай пам’ятає, що перевертати її потрібно постійно, поки смажиш, а не тільки тоді, коли від диму на кухні очі виїдає. Але тепер необхідність готувати вечерю не змусить її відриватися від улюблених салонів краси та соляріїв – хай засмагає, хоч до стану сушеної вобли!

З грошима теж якось вирішить. У неї завжди був мільйон ідей у ​​голові. Хай реалізує хоч одну. Може, спершу влаштується на роботу, хоч на якусь.

Скільки років, я чув цю пісню: марна втрата часу, грошей не вистачить навіть на оплату оренди квартири, яку ми винаймали, а зайнятий весь день, ніхто навіть їсти не приготує і в квартирі не прибере. Так ось, я звільняю її від цієї непосильної трудової повинності. Не треба мені готувати їсти та прибирати за мною.

Дякувати Богу, я втік від неї, поки у нас не настали справжні труднощі, у яких, за її словами, її батьки нам би обов’язково допомогли. А так, усі п’ять років, поки ми були разом, якимось незбагненним чином, ми примудрялися вижити на одну мою зарплату. Іноді мої батьки допомагали.

Так, звичайно, я анітрохи не сумнівався, що якби настали тяжкі часи, то ми негайно відчули б могутній фінансовий план Маршала від її предків. А так, без катастроф, усі п’ять років, за її словами, гинули на мою зарплату — хіба це життя?

Яка несправедливість, відпочивати щоліта у цій дірі – Чорногорії, коли твої подруги відпочивають на Лазурному березі, або в Іспанії на Канарах.

А може, їй варто подруг простіше обирати? Так, це все я винен, зі своєю дурною, непрестижною, безперспективною, брудною роботою. Хіба можна сказати в пристойному суспільстві, що в тебе чоловік (нехай і цивільний) – токар-фрезерувальник.

Так ось, люба, ти вільна. Я більше не заважаю тобі будувати щасливе майбутнє.

You cannot copy content of this page