Я відношуся до реалістаів які вірять що чорних або білих смуг не буває, а є наше ставлення до ситуацій, і що з цього виходить.
Так склалося, що я вдруге заміжня, стандартно зараз. Але найсмішніше, що мене з моїм другим чоловіком познайомив перший чоловік.
З першим чоловіком я прожила недовго, найсвітліше що у мене залишилося після року спільного життя – так це моя маленька дочка.
Він постійно зраджував, а я не змогла з цим миритися, довелося розійтися. А найболючіше, що чоловік постійно брехав, вибачався, але я його пробачити не могла.
Після розлучення я залишилася одна з дитиною в чужому місті. Мені як і будь-який іншій жінці хотілося і чоловічої любові, розуміння і підтримки.
Але було дуже страшно заводити серйозні відносини. І так тривало 3 роки. Одного разу вересневим днем мені мій колишній чоловік привіз меблі. З ним приїхав ВІН. А точніше скромний і сором’язливий хлопець.
Коли вони регулювали двері я вирішила допомогти їм. І коли торкнулася його руки у мене проскочила іскра.
Але це була не статична електрика. Це була доля. Потім я зробила перший крок на зустріч і написала йому в соц мережі, і так почалося наше спілкування.
Прогулянки по місту. Знайомство з донькою. Він їй відразу сподобався. Зараз у нас ще одна дівчинка. Першу дочу мій нинішній чоловік любить як свою і вона його вважає справжнім батьком.
Так от, якби я не ризикнула і не переїхала до цього міста, і не витримала б все ті випробування і труднощі, що приготувала мені доля, я б швидше за все не зустріла того єдиного. А він би не зустрів мене.
Виходить, все що не робиться – все на краще. А отже, краще неминуче!
