– Марійко, чим займатися плануєте на новорічні свята? – хитро посміхнулася родичка по лінії чоловіка, яка була йому двоюрідною сестрою.
– Нічим, не до свят, проблем багато, та й з грошима туго, – відмахнулась я.
– Доведеться на Новий рік все одно стіл накривати, та хороводи водити, – гидко захихотіла Зоя.
З її гучного сміху я зрозуміла, що родичка знає щось, чого не знаю я.
– Чому ти так думаєш? Ми збираємося лягти спати о десятій вечора, – зиркнула я на неї.
– Танцюй – свекруха до вас на Новий рік приїде! – не витримавши, приголомшила мене Зоя.
Я змінилася в обличчі. Рот мимоволі відкрився, а дихання стало частіше.
– Чого ти так вирішила? – напівпошепки спитала я у Зої.
– Валентина Вікторівна дзвонила моїй мамі та сказала, що вже купила квитки, так я про це і дізналася, – поділилася вона.
– Очманіти! Ось це новина, а нам вона взагалі нічого не сказала, – щиро здивувалася я.
– Ти ж ніби з нею і так не спілкуєшся, принаймні тітка Валя так говорила, – діловито промовила Зоя. – Що ви з нею не поділили? Хоча чого я питаю: сама пам’ятаю, яка вона змія.
– Ну ось через це і не спілкуємося, – важко зітхнула я, обурюючись на те, як підло вчинила мати чоловіка, коли вирішила тишком-нишком приїхати до нас у гості.
– Попри це, вона сказала, що збирається приїхати до сина Володі, – схвильовано повідомила родичка, – тому доведеться тобі для неї стіл накривати, бо думаю, що тітка Валя житиме у вас.
– Надовго вона, не знаєш? – нервово запитала я.
– Начебто зібралася на всі новорічні свята, – ще більше здивувала мене Зоя. – Вона планує подивитися пам’ятки нашого міста, та сходити в театр.
Я насупилась, терпіти свекруху частину грудня та січня, мені зовсім не хотілося.
– Володя теж не в курсі приїзду тітки Валі? Чи знає, та мовчить? – Спробувала вивідати в мене Зоя.
– Не думаю, тим більше за нашого сьогоднішнього становища, коли нам потрібні гроші, – заперечила я.
Зоя здивовано подивилася на мене, вона не одразу зрозуміла, про що саме я говорила.
– Не легше Вові? – спитала жінка, згадавши, що у двоюрідного брата проблеми із серцем, і він готується до втручання.
– Ну так, терпимо, чекаємо на чергу, – коротко відповіла я, якій не хотілося говорити на цю тему.
– Валентина Вікторівна знає ж, що він дуже хворіє? – хитро примружила очі Зоя.
– Без поняття, але вони іноді спілкуються, думаю, що вона в курсі всього, і якщо дізналася не від нього, то від когось із родичів, – знизала плечима жінка. – Тепер розумієш, чому нам не до гостей?
– Я розумію, але думаю, що тітці Валі все одно, – похитала головою Зоя, і зазбиралася додому.
Їй не терпілося розповісти матері про те, що дружина двоюрідного брата не хоче бачити у гостях свою свекруху.
Коли Зоя пішла, я втомлено опустилася на стілець, і з приреченістю зітхнула. В цей момент саме повернувся з короткої прогулянки чоловік, і я вирішила розповісти йому про візит Зої.
– Ти знав, що твоя мати збирається приїхати до нас на новорічні свята? – поцікавилася я.
– Приїде? Ні, я не знав, – здивувався Володимир, і я зрозуміла, що чоловік не бреше. – Ми ж взагалі не збиралися відзначати Новий рік. Мама в курсі, що нам не до цього…
– Мабуть, вона не вважає твій стан перепоною, і хоче відзначати свята, – здивовано знизала плечима я. – Ти тільки не переймайся, тобі не можна!
Чоловік задумливо кивнув мені у відповідь, але він ніяк не міг заспокоїтися. Володимир сердився на матір за те, що вона не лише не попередила про приїзд, а й не спитала дозволу на це.
Цілий день він ходив сам не свій, а на ранок вирішив зателефонувати до неї. Вона з радістю відповіла на телефонний дзвінок сина, проте, по його голосу зрозуміла, що щось не так.
– Мамо, коли ти збиралася повідомити мене з приводу того, що приїдеш на Новий рік? – суворо запитав Володимир.
Валентина Вікторівна натомість нервово захихотіла, і син зрозумів, що вона до останнього збиралася це приховувати.
– То що ти скажеш? Чому ми дізнаємось про це від сторонніх осіб? – не вгамувався чоловік, бажаючи добитися відповіді від матері.
– Сюрприз хотіла тобі зробити, але, мабуть, уже не доля, – з гіркотою промовила вона, – тому, що у когось із родичів надто довгий язик.
– Мамо, ми не хочемо приймати гостей, – холодно промовив Володимир. – У нас немає ні грошей, ні бажання, ні можливостей.
– Загалом, ти проти того, щоб я приїжджала? – не виляючи, запитала Валентина Вікторівна.
– Вважай, що так. Я готуюся до серйозної операції, тому нам не до веселощів, – похмуро відповів чоловік.
– Я тебе почула, – сумно зітхнула вона і, голосно схлипнувши, попрощалася із сином.
Володимир був на всі сто відсотків упевнений, що Валентина Вікторівна не приїде. Про те, що він на чистоту поговорив із матір’ю, і та його зрозуміла, чоловік розповів мені.
Але, двадцять сьомого грудня у квартиру бадьоро постукали. Я відчинила двері, й з подивом побачила свекруху з валізою в руках.
– Я в гості! – З порога повідомила Валентина Вікторівна, і зробила спробу пройти у квартиру, але я перегородила їй шлях.
– Вова сказав, що ви не приїдете!
– Я передумала, і вирішила таки приїхати, щоб попрощатися із сином. У нього ж операція, раптом востаннє бачимося, – посміхнулася Валентина Вікторівна.
Я кілька секунд, засмутившись, дивилася на свекруху, яка зморозила таку дурість.
– Ви взагалі у своєму розумі? Думайте, що кажете! – рикнула я на свекруху. – Ми на вас не чекали! Вільного місця нема! Ще встигнете поїхати назад! – Додала я, і зачинила двері перед носом свекрухи.
Чоловікові, що вийшов із душу, я розповіла про те, що приходила його мати. Чоловік сильно здивувався цій новині, але вважав, що я вчинила правильно.
Володимир став переживати за матір, та зателефонував тітці, яка розповіла про те, що сестра у неї. За новорічне свято він так і не побачився з матір’ю, бо та відмовилася спілкуватися і з ним, і зі мною.
Відтала жінка лише після того, як сина поклали в лікарню. Дякувати Богу, все пройшло вдало. Через деякий час можна і гостей буде запрошувати.
Я не розумію, чому мати не дослухалася до бажання сина? А її слова, стосовно прощання – це нормально, як ви вважаєте?
