Уявіть собі, як було мені, ще молодій жінці з дитиною, жити з людиною, до якої більше не було ні любові, ні поваги. Ранній шлюб, емоції та закоханість призводять до психологічних травм, скандалів та безгрошів’я. Отак я можу описати життя зі своїм першим чоловіком.
Ми прожили разом 4 роки, і єдине, за що я можу бути йому вдячна, — то це за мого сина Миколку. Без нього б моє життя було сірим і безрадісним. Це правда.
Але до свого колишнього чоловіка як до людини я не відчуваю жодних теплих, позитивних почуттів чи емоцій. Я рада, що наші шляхи розійшлися і ми свого часу змогли розлучитися та відпустити одне одного.
Через деякий час після розлучення я познайомилася з новим чоловіком. італійцем. Він старший за мене на 3 роки. Симпатичний, вміє красиво розмовляти та доглядати. Любить свою родину та улюблену футбольну команду.
Теж розлучений і зовсім не проти дітей. Хоч я й знала, що стосунки на відстані — це у 99% випадків провал, мені чомусь не хотілося переривати наше спілкування.
Якийсь період все йшло добре та спокійно. Ми говорили відеодзвінками, багато спілкувалися. Ділилися один з одним нашими переживаннями та надіями. А потім він раптом приїхав до мене. Ми провели чотири чудові дні, і тоді я зрозуміла, що це не пусті надії, а чудова людина і чудовий чоловік.
Потім, за півроку, він купив мені квитки і запросив до себе. Відмовлятися я не стала. Той тиждень був, мабуть, найприємнішим періодом мого життя. Прекрасний клімат, доброзичливе оточення, смачна їжа і Діно — причини, з яких я вирішила, що хочу жити в Італії все життя.
Після цієї поїздки наші стосунки лише зміцнилися. Ми продовжили спілкуватися, і іскра, що виникла між нами, перетворилася на справжню пожежу. І Діно, як справжній чоловік, не став тягти кота за хвіст.
Він зробив мені пропозицію і попросив мене стати його дружиною. Звичайно, я була згодна. Тож тепер ми з сином Миколкою та чоловіком Діно живемо разом у сонячній Італії.
Сімейне життя не цукор. Це знає кожна доросла людина. Але мій «цукерково-букетний» період закінчився аж надто раптово. Ми не почали сваритись, ні. Просто глибше пізнали одне одного, і дещо для кожного стало невеликим відкриттям. Наприклад, я дізналася, що сфера інтересів типового італійця — це їжа, футбол та розмови про ці дві речі. І все.
А ще, на свій подив і жаль, виявила, що Діно не хоче жити у традиційному шлюбі. У моєму розумінні, традиційному. Він не розуміє, чому я не хочу виходити на роботу, а прагну до того, щоб створювати затишок у будинку. Адже для жінки це дуже важливо. А працювати у чужій країні, без знання мови? Навіщо?
Діно має гарну роботу, чудових батьків. До нас раз на 4 дні приходять прибиральниці. І це нормально, я вважаю. У великому приватному будинку я б прибиралася цілодобово. А жінка створена для іншого.
Але Діно чомусь вважає інакше. У нас у країні його назвали б жадібним. Він завжди стежить за тим, скільки я роблю покупок і на яку суму. Чому? Адже це зовсім не б’є по гаманцю.
Я переживала, що якщо чоловік так ставиться до мене, то з сина буде подвійний попит. Але й тут помилилася. Миколу він полюбив із першої зустрічі. Тепер балує його, постійно дарує подарунки та навіть влаштував у приватну школу. Мені це, звичайно, подобається, але самі розумієте, осад залишається.
Я намагалася піти працювати в салон краси. Але для клієнток дуже важливим є спілкування з майстром, а його я їм дати не можу. Усі професії, для яких не потрібне знання мови, або малооплачувані, або надто важкі. Ну ви що, накажете мені вантажником працювати? Отак, виходить, мінуси є скрізь.
Я навіть спробувала поговорити зі своєю свекрухою. З перекладачем, але наодинці. Я запитала, чому її син такий уважний до витрат, адже гроші в нього є. Чому він змушує ще й мене заробляти? Адже це дивно.
На що вона мені відповіла, що в них вважається неправильним, коли жінка цілими днями сидить удома і нічого не робить. У неї можуть виникнути неправильні думки або неправильне враження.
А от якщо виходить на роботу і витрачає якусь енергію на це як чоловік, тоді вона почне його розуміти. Тобто, інакше кажучи, я маю шукати роботу тільки тому, що Діно пощастило добре влаштуватися у житті. Хіба це справедливо?
Якби не Микола, я б, напевно, вже сильно задумалася про те, щоб повернутися на батьківщину. Але тут син має майбутнє: ми вже оформили йому документи на громадянство. Він посилено вчить мову і навіть завів кількох друзів. Має доступ до моря, затребуваної освіти. Загалом є перспективи.
Але я при цьому повинна орати, хоч у нашому будинку хатня робітниця зароблятиме більше, ніж я. Це якийсь дурний жарт. Або якесь збочене бажання бачити, як людина займається нелюбимою справою, замість того щоб нормально жити і почуватися комфортно.
Як бачите, я зробила ще одну помилку, яку навряд чи зможу виправити. Тому хочу звернутися до всіх закоханих дівчат та жінок. Спробуйте взяти себе до рук і тверезо оцінити обстановку.
Дізнайтеся, що ваш чоловік думає з приводу побуту, дозвілля та заробляння грошей. І як тільки ви дізнаєтесь відповіді на ці питання, тільки тоді робіть для себе відповідні висновки. І не раніше! Отоді у вас буде все добре. Не повторюйте моїх помилок!
