– Тобі сестра дорожча за дочку і онука! Та й не сестра вона тобі, двоюрідна, – а значить, майже ніхто

– Мамо, нам нікуди йти, – на порозі стояла Христина з чоловіком і сімнадцятирічним сином Микитою. Валізи та коробки знаходилися на сходовому майданчику. – Ми поки що у тебе поживемо. Юрко втратив роботу, за квартиру платити нічим.

– У нас? Як ти собі це уявляєш?

– Нормально. Тісно звичайно, але тітці Полі давно час з’їхати, – трохи тихіше сказала Христина. – Вона має свою квартиру.

– Це не тобі вирішувати! Моя сестра житиме тут! До речі, вона тут частково і з твоєї вини. Хто просив мене взяти кредит, переконуючи, що все платитиме? Два платежі ти зробила. І все!

– Три роки я вас через це не бачила. Онука не бачила. Де ви були? Ти й гривні не переказала. У мене після виплат майже нічого не було. Поліна запропонувала допомогу.

– Ми, дві сестри пенсіонерки, об’єдналися і почали здавати одне з помешкань, щоб на їжу вистачило. Три роки ми разом, вона допомогла мені вижити, а тепер ти пропонуєш її виселити? Ні!

– І на її квартиру не претендуй. Ми тільки нормально жити стали, ікру щодня не купуємо, але балуємо себе делікатесами.

– Ось як! Тобі сестра дорожча за дочку та онука! Та й не сестра вона тобі, двоюрідна, а значить майже ніхто. Нам нікуди йти!

– Три роки тому вам теж не було куди йти. Твій Юрко тоді теж втратив роботу.

– Мамо, ну поживете в одній кімнаті. Я все вигадаю зараз. Ви на одному дивані в маленькій кімнаті поміститеся. Ми займемо ту, що більша, а Микита на кухні буде.

– У маленькій кімнаті вузьке ліжко та шафа. Якщо там поставити замість ліжка диван, то навіть не пройти. Там одне спальне місце.

– Диван на двох у великій кімнаті. Якщо вам диван, то ліжко нам на двох? Спати по черзі? А Микита? На кухні спальних місць немає. Там тільки стіл та стільці.

– А хто велів вам брати малогабаритну, не могли купити нормальну квартиру?

– А ми не купували, мій батько від заводу одержав, а потім дісталося мені. Вибору не було. Дали – бери, або йди в кінець черги. Багато хто не отримав нічого. Тут ще пощастило.

– А заробити для мене ви не могли! Тітці Полі пора до себе, тоді ми всі помістимося, вона тут зайва!

– Зайва! Ти правильно сказала. Зайва тут ти. Згадуєш про матір, коли самій щось потрібне. У тебе дві години, – обідом нагодую, напою чаєм, а далі самі.

– Ідіть до батьків Юрки, у них квартира трикімнатна, це він роботу втратив, ось хай його батьки й допоможуть. Щоразу ти витягаєш його, а він сам у боргах тоне і тебе тягне!

– Подумай про дитину.

– А ти звідки знаєш про борги?

– Це видно. Того разу борги, зараз платити нічим. Кредитори на хвіст наступають?

– Та пішов він! – Раптом сказала Христина.

– Це треба було говорити років із десять тому. Зараз ти загрузла разом з ним. Мені проблем із державними виконавцями тут не треба.

– Мамо, ти повинна нам допомогти!

– Ні! Обід, чай і йдіть. Поки живий був батько, ми тобі допомагали чимало, а потім ти мене в боргову яму загнала. У тебе було все, навіть машина, яку купив батько. А зараз нічого!

– Повірила я тобі, а треба було ще тоді відмовити. Поліна допомогла, я тепер її не залишу. Проживемо. Один одного підтримаємо.

– Якщо так, то обідати ми не будемо. Пішли звідси.

Христина пішла. Катерина заплакала тихо, щоб сестру не турбувати.

– Катю, може, треба мені у свою квартиру повернутися? Ти через мене з дочкою посварилася.

– Ні. Я б і без тебе її не пустила. Вони ж зухвалі, їм усі винні, а вони нікому віддавати борги не збираються. Чекають не дочекаються спадщини, а її просто за борги заберуть.

– Прикро, але нічого не вдієш. А про спальні місця нам треба подумати. Роман у свій приїзд на підлозі спав, а він уже не молодий. Та й тобі ліжко зручніше буде, ніж диван.

– Будемо ремонт робити, купимо ще одне ліжко, а на дивані відпочиватимемо перед телевізором. А Рома приїде, диван для дорогого гостя буде.

Роман був сином Поліни. Жив далеко, приїжджав рідко, але матері завжди дзвонив та допомагав грошима. Рішення сестер з’їхатися він схвалив. Обидві самотні, чоловіки покійні.

Тоді він допоміг із переїздом і знайшов добрих мешканців у квартиру матері. Катерина попросила сестру не казати йому про кредит. Вони й не сказали. Впоралися.

Сестри пили чай та обговорювали ремонт. Завтра вони виберуть шпалери, знайдуть майстра. Клеїти самим уже не під силу. Потім змінять фіранки, куплять ліжко. Їм багато не треба, тільки найнеобхідніше.

А потім чекатимуть на гостя. Роман обіцяв приїхати на два тижні. Катерина напише заповіт на племінника Романа. Вона так вирішила.

Залишати все дочці безглуздо, – втратить усе. На онука? А йому інша бабуся вже заповіла свою квартиру. Чи буде сенс? А Роман надійний. Ось так вийшло…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставтен вподобайки!