Три роки тому ми з чоловіком оформили іпотеку та купили квартиру. І приблизно з того моменту наше життя зупинилося.
Ми перестали ходити в кіно та ресторани. І навіть гуляти стали лише біля будинку.
Чоловік говорив:
– Замість поїхати в центр погуляти, ми ці гроші можемо на іпотеку відкласти.
І так у всьому!
Одного разу, ми прийшли до магазину, він не дозволив мені купити пачку печива.
– І без печива обійдешся. Ці сто гривень можна в іпотеку вкласти. Корисніше буде! – Сказав чоловік, прибираючи печиво з кошика.
– Та ти дістав зі своєю іпотекою! Що нам тепер, не жити? Це не життя, а кошмар – крикнула я.
З психом я набрала цілий кошик усіляких смаколиків і сплатила все це грошима, які були відкладені на щомісячний внесок.
А далі мене понесло. Я купила нову кофтинку та кросівки. Поїла у кафе та зібралася в кіно.
Весь цей час чоловік ходив за мною, намагаючись мене зупинити. А коли дізнався, скільки грошей лишилось, йому стало погано.
Тепер після мільярда скандалів ми все ж таки розлучаємось. А я ні про що не шкодую! Іпотека залишилася на чоловіка, а я і в орендованій квартирі поживу. Мені моє психічне здоров’я важливіше.
