Аріна вважала, що старша сестра заздрить її легкому ставленню до життя та безтурботності.
Наташка тільки й робила, що вчилася – спочатку в школі блискуче, потім в інституті дуже добре, а потім і на якусь роботу влаштувалася престижну.
Вічно ходила в джинсах та водолазках – навіть на випускний мама її ледве вмовила піти у сукню! – а потім тільки в суворі костюми почала одягатися.
Ні, вона у них, звичайно, гарна, але зовсім не користується цим.
Чи то справа Аріна з ніжною шкірою, величезними горіховими очима, завжди трохи сумною посмішкою і гарною фігуркою.
Вона з дитинства стежила за своєю зовнішністю, носила тільки сукню, ретельно зачісувалась і, ставши старшою, не дозволяла собі виходити з дому без макіяжу навіть по хліб.
Вчитися Аріні було дуже нудно, проте до двійок вона не скочувалась і навіть в коледж вступила після дев’ятого класу.
І працювати пішла – куди ж подітися, – але мріяла лише про заміжжя та дитину.
– Принців на всіх не вистачить! – Підколювала її Наталка. – Навчися сама про себе дбати.
– Комусь, може, й не вистачить, – легко відгукнулася Аріна, – але я не з цього числа!
Попри всю свою легкість, вона хлопців ретельно вибирала, і до двадцяти трьох років за її плечима було лише два романи. Навіть не так – романчика! Зате «принцу», який з’явився нарешті в її житті, не було в чому дорікнути дівчині.
Взагалі Аріна всіх здивувала, коли стала зустрічатися з дуже серйозним Владиславом.
Хлопець був старший за неї на п’ять років і цікавився лише своєю кар’єрою у великій енергетичній компанії.
Складалося враження, що молода, вродлива Аріна потрібна йому тільки для створення іміджу успішного чоловіка.
Ну так у них, молодих начальників (і майбутніх великих начальників), заведено: простора квартира з дизайнерським ремонтом на останньому поверсі висотки, спортивний автомобіль вартістю в третину цієї самої квартири, костюми від відомого модельєра, гольф у вихідні та красуня-дружина, бажано, не надто освічена.
– Потребувати з ним грошей ти, швидше за все, не будеш, але чи зможе він тебе любити і приділяти увагу? – Зітхала мама, Ольга Вікторівна.
– Мамо, ну що ти нісенітницю кажеш? Владик мене любить і робить все, що я не попрошу! – весело щебетала Аріна.
– А як він ставиться до дітей? – чомусь зацікавилась Наталка.
– Ось умієш ти все зіпсувати, сістер, – скривилася Аріна. – Владик одразу сказав, що дитину не планує заводити. Принаймні протягом найближчих двадцяти років. Та нісенітниця – розберуся!
Втім, поки Аріна і сама не горіла бажанням ставати мамою. Шикарне весілля, подорож на екзотичні острови, власна машина та можливість не працювати, проводячи час у спа-салонах, магазинах тощо, займали весь час. І все це Аріні дуже подобалося.
Новоспечений чоловік грошей на неї не шкодував, і вона могла собі дозволити багато чого. Єдине – Аріна завжди мала зустрічати його після роботи з гарячою вечерею (нехай і приготованою хатньою робітницею), при повному параді і в гарному настрої.
– Мені все одно, з ким і де ти проводиш день, хоча дуже сподіваюся, що ти поводишся пристойно при цьому. Але ввечері ти маєш бути зразковою дружиною, – як завжди, своїм рівним тоном пояснив їй одразу Владислав.
– Звісно, Владе! Це ж мрія всього мого життя, – на повному серйозність відповіла йому Аріна.
У такому мирі та злагоді подружжя прожило цілих три роки, а потім Аріна занудилася.
– Дістали мене вже всі ці спа, прийоми, театри та виставки, – скаржилася вона мамі. – У Владика все за розкладом, і не дай боже зробити крок ліворуч чи праворуч!
– Якщо він сказав, що сьогодні ми вечеряємо з якимось там його партнером, то навіть, якщо я буду без тями, все одно маю бути там і виглядати блискуче!
– Доню, це – подружнє життя успішного чоловіка. Тобі заздрить половина земної кулі! Не вередуй, – відповіла Ольга Вікторівна, яка давно вже заспокоїлася з приводу зятя.
Спочатку вона нервувала, що зять виявиться якимось прихованим любителем міцних напоїв, або отримує задоволення від покарання – ну не може бути людина такою ідеальною! Але Владислав не дав жодного приводу запідозрити себе в чомусь непривабливому.
І з Аріною поводився бездоганно, хоча іноді Ольга Вікторівна і сама була готова відшльопати примхливу дочку.
– Він став якимось відстороненим, – продовжила скаржитися Аріна. – Іноді дивиться на мене, як на порожнє місце, і, взагалі, мені здається, що коханка в нього є.
– Коханка? У Владика? – матір від душі засміялася. – Подивися на його розклад. Якщо така і є, то там повинні бути відзначені зустрічі з нею.
– Та ну тебе! – Аріна й сама в це не вірила, але вдала, що образилася. – Вічно ти за нього заступаєшся!
– А я знаю, що робити! – вона переможно подивилася на матір. – Нам потрібна дитина! Ось тоді Владик і розтане і стане більше мене цінувати!
– На мою думку, про дітей ви домовилися ще на березі. Він передумав? – обережно спитала Ольга Вікторівна.
Ні, вона, безумовно, мріяла про онуків! І їй уже було зрозуміло, що від Наташі, яка думала лише про роботу, вона у кращому разі дочекається їх років за десять.
Однак і від Аріни з Владиславом такого щастя вона не очікувала і навіть змирилася з цим. Але якщо розклад змінився, вона лише за!
– Владику необов’язково знати, – безтурботно махнула рукою Аріна. – Ні, звичайно, він дізнається, але трохи пізніше, коли вже нічого не можна буде змінити.
– Доню, – Ольга Вікторівна ретельно підбирала слова, – на твоєму місці я б так не робила. Твій чоловік не з тих, ким можна крутити.
– Ой, мамо! Досить тобі вже! Чи я не красуня-дружина? Причому кохана! Невже я не зможу повернути все на свій бік? Смішно прямо!
Те саме Аріна заявила і сестрі, якій цей план родички теж не здався геніальним.
– Ти б хоч просто з Владиком поговорила, промацала ґрунт. Може, він уже й так свою думку змінив?.. – докірливо сказала Наташа.
– Та говорила я! Він на мене так подивився! І уточнив, чи добре я почуваюся… Мовляв, він уже мені все сказав із цього приводу, і якщо я не пам’ятаю, то може мені потрібна допомога лікаря?
– Ну ось! Значить, не варто йти впоперек.
– Гаразд, сістер! Взагалі, це тільки моя справа. Я сама розберуся.
Опинитися при надії Аріні вдалося дуже легко – варто лише було припинити приймати пігулки. Щоправда, приховувати своє цікаве положення вдалося лише два місяці, один із яких чоловік майже повністю провів у відрядженнях.
– Аріно, ти доросла людина і сама знаєш, що тобі потрібно зробити з цього приводу, – крижаним тоном заявив Владислав, дізнавшись про її стан. – І врахуй, ти мене дуже розчарувала. Надалі, будь ласка, будь відповідальнішою.
– Владичку, та ти що? – Вона дивилася на нього повними сліз очима. – Це ж наш малюк, твоє продовження, якщо хочеш…
– Саме так – якщо хочу, – різко обірвав її чоловік. – А з цього приводу я вже тобі все сказав!
Вона таки спробувала закотити істерику, хоча чудово знала, що може цим ще більше роздратувати Владислава.
Він же, поки Аріна захлиналася сльозами і голосила, дивився на неї якось гидливо, а потім, улучивши момент між її схлипуваннями, спокійно сказав:
– У нас завтра увечері важлива зустріч. Приведи себе до ладу, будь ласка, і більше так не роби.
Аріна «закусила вудила». Десь у ній узялася впевненість, що вона зможе переконати чоловіка і в них буде щаслива сім’я з дитиною.
Владислав припинив із нею розмовляти і брати кудись із собою: «Спочатку розв’яжи проблему».
Вона з’їхала до мами, сподіваючись провчити його своєю відсутністю. Ольга Вікторівна важко зітхнула, не схвалюючи поведінку доньки, але виганяти її, звичайно ж, не стала.
А ось чоловік через чотири дні надіслав водія… з її речами.
– Ти все одно станеш батьком і платитимеш аліменти! – кричала йому в слухавку розлючена Аріна. – Ти ще пошкодуєш! І розлучення я тобі не дам!
У відповідь чоловік просто скинув дзвінок. Вона справді відмовилася з ним розлучатися – мала право! А Владислава, здається, це не турбувало.
Принаймні він взагалі не висловлював бажання з нею побачитися і навіть до суду відправляв адвоката.
Не став він це обговорювати і з тещею, яка після довгих прохань і сліз дочки все-таки йому зателефонувала.
– Вибачте, Ольго Вікторівно, але це стосується тільки моєї родини, – спокійно сказав він і перервав дзвінок.
Владислав ніяк не відреагував і на знімки сина Максима, які Аріна відправляла йому та виставляла у соцмережах.
А через рік все-таки з нею розлучився, за допомогою адвоката підписавши з нею угоду на виплату п’ятдесяти тисяч гривень щомісяця: «По суду ви отримаєте у найкращому разі два прожиткові мінімуми».
Аріна так і не змогла повірити у серйозність намірів Владислава. Вона все ще чекає, що він схаменеться. А її мати і сестра чекають, що схаменеться сама Аріна. Якщо людина не розуміє слова “ні”, – то це привід звернутися до фахівця…
Ви зі мною згодні? Пишіть свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки, та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!
