У минулому листі я писала про відносини з чоловіком. Ми 7 років разом, 4 з них в шлюбі. Одружитися я його змусила ультиматумом, що або ми оформляємо відносини, тому що жити разом ще багато років у мене немає бажання, або геть двері.
Після весілля відразу народили двох дітей, нині молодшому 1,9, старшій 3 роки. Після народження дітей було всяке, ремонти, переїзди, в тому числі в інші міста і регіони, втрата роботи чоловіком.
Відносини, м’яко сказати, були не на висоті. Після народження сина стало дуже гаряче. У мене день бабака, з дітьми одна справлялася абияк, стежити за собою перестала, з фігурою біда, вічно зла і роздратована, чоловікові діставалося, хоча допомоги він надавав і надає дуже багато.
Загалом, була замученою і злою декретницею, хіба що заробляла при цьому для декретниці непогано (працюю віддалено).
У лютому трапилася сварка, не пам’ятаю вже на яку тему. Кілька днів ми не розмовляли один з одним, а потім чоловіка прорвало. Я почула такі фрази: я тебе не люблю, почуттів немає, охолов, сексу з тобою не хочеться, залишилося тільки роздратування, живу заради дітей. Ці слова прилетіли як лопата по голові.
Я сказала, що хочу взяти перерву в стосунках, перед цим добре пощіпцювала на тему «невже зовсім-зовсім немає любові»? Ми роз’їхалися по різних кімнатах, і два тижні мене страшно ковбасило. Корона то злітала і траплялася істерика, то робила бамс і я заспокоювалася з думкою, що це він просто на мене впливати так хоче, провчити вирішив і мені треба терміново змінюватися, тоді все налагодиться.
Через два тижні ми поговорили, він сказав, що хотів би зберегти відносини, адже у нас діти. Я за це вчепилася, черговими щипцями вибила щось на кшталт «ну звичайно ти мені не байдужа» і ми почали спочатку. Обговорили взаємні претензії один до одного, по пунктам. І я почала змінюватися.
Спочатку це були зміни під знаком «заради чоловіка». Пішла до психолога, тоді ж паралельно почала читати психологію, взяла абонемент у фітнес-клуб. Через місяць зрозуміла, що психолог мені не потрібен. Налягла на спорт, поміняла зачіску, стала стежити за собою. На тлі всього цього стали з’являтися знайомі, коло спілкування (ми в чужому для себе місті, де немає взагалі нікого).
Влітку почала активно їздити на море з дітьми, живемо поруч. Дуже схудла і підтяглася. Відносини з чоловіком стали рівніше, він постійно хвалив за зміни. Але за собою я стала помічати, що чим більше змінююся, тим менш цікавий мені він.
До літа у нас взагалі припинилися сварки. Були такі дружні стосунки, я змінювалася, а ставлення до мене ні.
Протягом півроку ходила на концерти місцевої групи. У липні, нарешті, знайшла в собі хоробрості з ними познайомитися. Знайомство перейшло в дружбу і спільну роботу. Вони запропонували мені стати їх концертним директором, по тепершній день я так і займаюся їх розвитком.
Гроші невеликі, але це більше хобі, спільна справа, якою ми всі горимо, яка дає неймовірно багато енергії. Крім цього, я почала ламати дрова. Не отримуючи уваги від чоловіка, я захопилася хлопчиком з групи, який мені цю увагу давав. Він на 7 років за мене молодший (мені 28), вчиться в коледжі, трубач, через рік поїде служити за контрактом в інший регіон. Ми почали зустрічатися, чоловіка я перестала бачити взагалі.
Дві роботи, спорт, концерти, трубач – він приходив з роботи, я вручала йому дітей і тікала до ночі, а коли і до ранку.
У вересні відносини з трубачем набирали обертів, пішли визнання.
А з чоловіком настав час холодної війни. Ми майже не спілкувалися, хіба що за переглядом серіалів. Але і не лаялися, близість теж пропала. Мені не хотілося, він не наполягав.
У підсумку, я не витримала і сказала – давай щось вирішувати. Ми обговорювали кілька тижнів, що нам робити. Він говорив знову все те же, що і взимку – почуттів немає. Тепер додалося – не бачу майбутнього у наших відносинах. З мого боку звучало приблизно те ж. Але звучало і священне «спробувати заради дітей». Мені так все набридло, що почала натякати, що у мене є вже людина, з якою хотілося б зустрічатися, раз ти не хочеш.
У чоловіка спрацювала інтуїція, він вперше заліз в мою переписку з робочого комп’ютера. У цей вечір я намагалася якраз розлучитися з трубачем, щоб спробувати знову стати родиною з чоловіком. А коли приїхала додому, застала Даню в лихоманці, що розривається з кутка в куток. Він обняв мене і сказав, що бачив листування, судячи з якого у мене не просто сблизість на стороні, а романтичні стосунки. Вибачився, що довів до цього, сказав, що розуміє, але, само собою пробачити не зможе і це кінець.
Я пояснила як могла, що тягнути з нього увагу і любов набридло, а потреба в цьому була, тому пішла і взяла що мені потрібно. Крім того, мене дуже поранили слова про нелюбов взимку, все таки можна було і більше тактовно все вирішити, якщо вже хотів зберегти сім’ю.
Ще пару днів ми обговорювали, як жити далі. Обговорили варіант почати все з чистого аркуша, але прийшли до думки, що він не зможе довіряти, а я навряд чи почну отримувати те, чого всі ці роки не вистачало.
Як би я не змінювалася, його ставлення залишалося колишнім. Я запропонувала з’їжджати від нас. Йому не платити за знімання, а мені допомогу з дітьми. Ну і він з дітьми хоче час проводити, як батько він 10 з 10.
Після цієї розмови, коли ми поставили всі крапки, чоловік не дає мені вдома проходу. Постійно говорить, що хоче, що тягне сильно, що напевно доведеться з’їхати все ж, тому що не хоче мене ні з ким ділити.
З трубачем я цей тиждень зустрітися не можу, тому що кожен вечір з чоловіком. І тут, якщо чесно, я трохи заплуталася. Або я сплю з ним з почуття провини, або на мені корона рятівниці, типу я ж йому біль заподіяла, перші два дні він сидів на заспокійливих і його трясло постійно, зараз більш стабільний. Або, незважаючи на відсутність любові, я все ж таки в залежності від нього, прилипла і не знаю як відлипнути.
А у нього інтерес, боюся, тільки через іншого чоловіка.
Такого погляду, як зараз, я від чоловіка за 7 років ніколи не бачила.
Вчора відбулася ще одна розмова, в якій він сказав, що прощає зраду і хоче почати все спочатку, що буде домагатися і я йому дуже потрібна. А у мене як відрізало. Не люблю і не хочу.
Попросила з’їхати, хоча б на місяць, а там подивимося по обставинах. Трубач каже, що сумує, але активних дій не робить. Знаю це, але тягне до нього сильно все одно.
Чоловік наполягає на відносинах і чим більше він це робить, тим сильніше я брикаюся. Розумію головою, що це саме розумне, дати шанс йому і мені, але не хочу, ніяк, взагалі. І перспектива залишитися одній мені більш приваблива, ніж знову сходитися з чоловіком. Уже знайшла роботу на повний день, завтра виходжу.
Листи подібні читала. З боку все просто – треба залишатися з чоловіком.
