– У інших діти як діти, – а ти прибиральниця…

Даша посварилася з батьками, а точніше сказати, з усією родиною одразу після випускного. Нічого страшного вона не робила, усі гуляли до ранку.

Весь клас спочатку катався на човнах по озеру, потім просто блукали по їхньому маленькому містечку. Вранці вже майже половина виїжджала до обласного центру для вступу.

Даша теж збиралася їхати, навіть сумка була зібрана, та документи. Гроші вона сама заробляла минулого літа і весь навчальний рік підробляла та відкладала.

– Де ти ходиш?

– Де? Ми всім класом гуляли, випускний же!

– Ти вчорашня школярка, а поводишся, як…

– Ми просто гуляли! Всім класом!

– А ти не кричи! За годину тобі на роботу. Пий чай і збирайся.

– Яку роботу? Я ж їду вступати.

– Ти йдеш працювати! Це не обговорюється. У тебе ще дві сестри молодших. Тобі вісімнадцять виповнилося, а їх ще утримувати не один рік. Батько роботу втратив.

– Якби менше в чарку заглядав, то й не втратив би. Хай шукає, а я вчитимуся. Мені набридли ваші крики ночами, коли він приходить у неадекваті.

– Не так часто він таким буває!

– Раз на тиждень по п’ять днів! Буває робота п’ять днів та два вихідних, а в нього бенкети п’ять днів, та два відхідних!

– Розумна?

– Розумна, тому і не залишуся тут! Бувай, мамо!

Даша схопила свої речі, дістала гроші зі своєї схованки, і не попрощавшись із батьком пішла на вокзал. З ним вона посварилася ще перед випускним.

Думала він прийде, як усі нормальні батьки, на урочистість, але він виявився не в тому стані. До електрички було ще цілих три години. Даша сиділа на вокзалі, їй дуже хотілося спати та їсти.

Гроші вона берегла, пиріжки дорогі, кава теж. Поряд сіла бабуся, Даша її згадала. Рік тому школярі ходили вітати самотніх ветеранів зі святами, допомагати їм у господарстві. Саме ця бабуся…

Олександра Степанівна, Даша навіть згадала її ім’я, пригощала їх дуже смачними пирогами. Згадала пироги, навіть у животі неприємно забурчало.

– Щось ти рано зібралася їхати, – сказала бабуся. – Я ось теж рано, завжди боюся запізнитися.

– Так вийшло. Зачекаю.

– Я тебе пам’ятаю. Вступати їдеш? Удачі тобі, дитинко. Будь так люб’язна, купи мені чаю дві склянки, ось гроші.

Бабуся почала копатися у своїй великій сумці та дістала пакет із пиріжками. Даша повернулася із чаєм.

– Один чай тобі, бери пиріжки та їж. Бачу, що ти голодна. Я харчуюсь по годинах, зараз сніданок.

Пощастило. Дуже пощастило. Поїла і час минув швидше.

– Якщо будуть труднощі, то ось мій номер телефону.

– Я сама спробую впоратися.

– Ти вже постарайся, бачу, що доб’єшся свого. Тобі це треба. Успіхів.
***
Даша не пройшла за балами на бюджет, а на платному вчитися грошей не було. Довелося все відкласти на певний час, шукати роботу. Що вона вміла та куди її візьмуть?

Випадково вона побачила оголошення, була потрібна прибиральниця. Звичайна прибиральниця, – з чогось же треба починати.

Прийшла на співбесіду, виявилося, що це клінінгова компанія, що відмивають квартири, офіси. Про таку зарплату вона і мріяти не могла, а це лише випробувальний термін.

З житлом все зважилося, знайшла кімнату, сусіди не галасливі, літня пара, два студенти ботаніка, самотня жінка років п’ятдесяти.

У роботу втягнулася швидко, робила все якісно. Минув рік. Можна було б вступати, але чомусь не хотілося. Вирішила працювати й далі, без навчання, без освіти.

Можливо потім, у майбутньому, якщо буде потрібно. Даша працювала. Вона могла б уже винаймати окрему квартиру, але сусіди її повністю влаштовували.

У свою орендовану кімнату вона приходила тільки спати. Брала будь-які замовлення, особливо термінові, платили більше. Деякі клієнти стали постійними та просили тільки її.

Гроші збирала, додому повертатися не збиралася. Деякі однокласники не вступили та повернулися до рідного міста, але вона цього не хотіла. Батьки цього не зрозуміли б.

І так завжди, коли вона дзвонила додому, мати дорікала їй. Про навчання не питала, мається на увазі, що Даша навчається в інституті та працює. Грошей не просить, це добре.
***
– Коли ти вже допомагатимеш нам? – Кричала в слухавку мати. – У нас грошей не вистачає. Твоїм сестрам треба вступати, а в них пристойного одягу немає.

– А коли я виїжджала у мене все було пристойно? Батько всі гроші прогулює, а ти мене працювати на вас мало не відправила!

– А зараз у тебе освіта, допомагай!

– Мамо, я не вчилася, я працювала усі ці роки.

– Працювала? Ким?

– Тобі цікаво? Прибиральницею! Мені жити треба було на щось. А потім втяглася, сподобалося мені все.

– І як міська прибиральниця може нас утримувати? Ти зовсім там розум втратила? В інших діти, як діти, хто бухгалтер, хто вчитель, хто медсестра, а ти прибиральниця. Соромно сказати людям!

– Я не збиралася утримувати вас, а мені одній вистачає. Батьки цим вчителям та медсестрам допомагали в навчанні, а ви про мене просто забули!

– Живи, прибиральнице, впораємося без тебе, ганьба одна від тебе! Можеш і додому не приїжджати. І питати про твою роботу більше не буду, тільки засмутилася через тебе.

– Добре, як скажеш.
***
Даша сиділа на кухні та пила чай. Своя квартира, – чиста, світла, затишна. Свої меблі, свій холодильник, свої чашки. У кімнаті стоїть великий диван, поки це все з меблів, але все своє.

Мати дзвонить рідко, дочка не виправдала її очікувань. А Даша нічого їй не розповідає. Прибиральниця, яка має своїх клієнтів. Компанія, у якій вона працює, зростає.

Минув час, Даша вийшла заміж, народ ила дочку. Мати з батьком ніколи не були у них. Навіщо їздити до прибиральниці, мабуть, і чоловік там такий.

Весілля не було, чоловіка Даші вони не знають. Викреслили старшу дочку зі свого життя. А чи коштувало воно цього?

Батько не просихає, мати працює, дві молодші сестри Даші так і лишилися вдома. Терплять батька, матір.

Працюють після училища у магазині. Обидві виходили заміж, але розлучилися. Хочуть поїхати, але грошей на це нема. Зарплати йдуть крізь пальці.

Зате Даша живе спокійно, й чоловік її розуміє. Рідні батьки викреслили її зі свого життя, зате свекруха прийняла добре. Життя йде своєю чергою, та все розставляє на місця…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!