Раніше Інна купувала квитки лише на плацкартні місця. Дешево і сердито, так би мовити. У поїздах вона їздила не надто часто, то й переплачувати сенсу не бачила.
Але її подорож до мами до села була довгою. Цілих 8 годин трястися від станції до станції. Інна сім’єю обзавестися не встигла, тож завжди намагалася брати квитки на денні потяги.
Так можна було поспілкуватися із сусідами чи вдосталь надивитись у вікно. Надвечір вона вже приїжджала додому. Але якось щось пішло не так. Через роботу Інна не встигла на звичний для себе потяг і довелося взяти квиток на інший.
Він повинен був виїжджати вдень і прибувати глибокої ночі, що було незручно для Інни. У неї тільки старенька мама, зустріти на вокзалі нема кому. А витрачати гроші на таксистів жінка не хотіла.
Квитків на нічний поїзд виявилося не так багато, тому Інна, не з власного бажання, купила місце в купе. Зайві витрати завжди дратували її, і вона заочно визнала цю поїздку жахливою.
Але коли опинилася у поїзді, то зрозуміла, що дуже помилялася. У купе через карантинні обмеження ковід було всього 2 місця, а її попутником виявився чарівний чоловік, якого мучило безсоння. Вони проговорили всю ніч, і кавалер галантно допоміг Інні зняти сумку з потяга.
Жінка наївно сподівалася, що попутник бодай візьме в неї номер телефону і вони продовжать спілкування. Все-таки живуть в одному місті і обидва самотні. Але чоловік цього так і не зробив. Романтична Інна перетворила цю історію на щось прекрасне і завжди згадувала з незвичайним теплом.
«Як знати, може, це доля і ми обов’язково зустрінемося знову?» — мрійливо думала жінка.
Плануючи святкову поїздку до мами, Інна знову купила місце у купе. Вона не сподівалася, що її супутником знову стане той чарівний незнайомець Андрій.
«Може, це буде хтось інший. І він буде рішучішим», — у душі сподівалася жінка. Вона запакувала всі свої речі і почала збиратися сама.
Потрібно подбати про гарну зачіску, макіяж. Обов’язково нанести крапельку улюблених парфумів. Хто знає, а раптом вона відчинить двері купе і зустріне свою долю. Мабуть, Інні дуже хотілося, щоб так і було. На вокзалі самотня дама раз у раз заглядалася на симпатичних чоловіків.
«Може, серед них є той самий? Єдиний», – не відпускали думки Інну.
У поїзді Інна із завмиранням серця підходила до свого купе. Зараз вона відчинить двері й зустрінеться поглядом із гарним і незабутнім…
«Що ти там стоїш, як засватана? Проходь уже. І двері зачини, а то дме», — озвалася з нижньої полиці якась важка дамочка.
Інна ніяково зайшла в купе і зрозуміла, що там не 2 місця, а всі 4.
«Дивно. Я думала, що тут тільки дві полиці», — думки не давали їй спокою і не дозволяли далі й кроку ступити.
«Жінка, ви тільки тихіше, будь ласка, бо Васька розбудите», — пошепки заговорив до Інни дідусь з верхньої полиці. Він і мав стати сусідом Інни по верхньому поверху.
«А хто такий Васько?» — несміливо спитала Інна. Як у цей момент на все купе заспівав півень. Жінка з нижньої полиці почала лаяти Інну та її співрозмовника на всі лади.
«Коли ви вже повкладаєтеся? Не бачите, що в мене діти сплять?».
Інна злякано глянула в протилежний кут купе і зрозуміла, що на нижній полиці туляться одразу 3 малюки.
Опинившись на вокзалі, Інна видихнула з полегшенням. Вона так сподівалася, що ця поїздка стане найкращою подорожжю за рік. Але вийшло зовсім інакше. Голова гула від криків і моралі.
Спочатку Інна сперечалася з дамочкою з дітьми, а потім перейшла до оборони від дідка з півнем. Провідник спочатку спробував розібратися у проблемі пасажирів, а потім пустив все на самоплив і пішов спати.
«Ні, це точно була остання подорож у купе. Та ще й за такі гроші», – твердо вирішила Інна.
