Цього року мені виповниться 31 рік. І у мене зовсім немає інтересу до життя. А все почалося ось з чого.
Я виросла у столиці у люблячій родині. Батько українець, мама вірменка. Батьки тата завжди були проти їхнього шлюбу, але ніхто не думав, що все так скінчиться.
Ми жили у чотирикімнатній квартирі у гарному районі, у батька була престижна робота, мама не працювала, а я навчалася в інституті. У мене було чудове життя – друзі, спілкування, поїздки за кордон. Тільки коли я закінчувала навчання, батько важко захворів і незабаром його не стало. Досі не можу змиритися з його втратою, наскільки це болить.
З того часу наш світ змінився. Через пів року не стало діда, з’ясувалося, що квартиру, в якій ми жили, дід заповів моїй тітці, що живе в Америці. Ми намагалися позиватися, але марно. Нас вигнали пристави надвір, з дому, де я прожила все життя.
Виписали до іншої квартири, де в нас лише частка. Тітка, яка завжди ненавиділа мою маму, продала решту житла. Вже кілька років новий власник нас тероризує, щоб ми продали свою частину йому за безцінь. Так і живемо, у постійному страху.
З роботою теж усе погано. Як батька не стало, я влаштувалась у невеличку фірму. Потім на нервовому ґрунті у мене почалося захворювання суглобів. Лікарні, лікарі, нескінченний біль. Насилу одужала. Довго не могла знайти роботу, нарешті знайшла. За пів року з початку пандемії, мене вигнав начальник. Я впала в розпач. Мене нікуди не беруть, скрізь відхиляють резюме, не проходжу співбесіди. Грошей немає, злидні, мама працює у МакДональдз. У нас кредити та борги.
З особистим життям все не краще. Я дуже серйозно підходжу до стосунків. За своє життя лише двічі зустрічалася з хлопцями, але обидва рази нічим не скінчилися. Я хочу мати близькі стосунки лише після весілля, нікому це не потрібно. Усі, хто мені симпатичний, просто на мене не дивляться чи зайняті. Всі подруги вже мають сім’ю, дітей, а я зневірилася зустріти другу половинку.
Останнім часом у мене просто зник інтерес до життя. Я розумію, що час іде, а моє життя як болото, з якого мені не вибратися. Як це змінити?
Нам із чоловіком по сорок п'ять років, у нас є доросла донька. Їй нещодавно виповнилося…
Важко розлучатися з гарною людиною, яка не п'є, не б'є і навіть інколи працює. Таким…
З ми щасливі у шлюбі вже 20 років. Це було кохання з першого погляду, тоді…
Я в повній розгубленості. Серце на частині розривається. Я не маю колосального досвіду за плечима.…
У нас із чоловіком хороша родина. Йому 34 роки, мені – 30. У нас двоє…
В останні два роки у мене погіршилися стосунки із чоловіком. Ми у шлюбі вже майже…