У нас у місті відкрили новий парк, дружина запропонувала мені прогулятись у ньому. Раптом мене покликав знайомий голос.
О ні, це голос танцівниці Ольги з одного стриптиз-клубу, в який я періодично ходжу.
Дружина не повинна нічого дізнатися, інакше мені кінець. Я намагався ігнорувати голос дівчини щосили, але вона все одно підбігла до нас.
-Віталію Сергійовичу, коли до нас знову заглянете? – Запитала вона.
-Куди це він збирається заглянути? – поцікавилася дружина, піднявши одну брову.
-А, ой, це ваша дружина, – розгубилася Оля.
Танцівниця зрозуміла, що зробила помилку, підбігши до мене. Я сердито дивився на неї, а дружина розлючено дивилася на мене.
-Так, Віталію Сергійовичу, приїжджає до нас у притулок. Я працюю у притулку для тварин, – викрутилася Оля.
-У притулок? Вперше чую, що ти їздиш по притулках, – здивувалася дружина.
-Так, ось такий ось я непередбачуваний, якщо хочеш, то наступними вихідними разом зі мною туди поїдеш, – відповів я. – Погодуємо котів.
-Та чому б і ні? – сказала дружина. – А як називається притулок?
-Притулок називається “Ласкавий котик”, – вирвалося у танцівниці.
Ласкавий котик? Що за маячня! А нічого розумнішого вона не могла придумати?!
Ми з Олею виявилися поганими акторами, бо наступного дня дружина з’ясувала, що жодного “Ласкавого котика” у нашому місті немає. Мені довелося викласти всі карти на стіл і зізнатися дружині, що періодично я відвідую стриптиз-клуб.
Дружина наразі дуже зла на мене, не довіряє. Погрожує розлученням. Не знаю як їй пояснити, що це просто танці не більше.
