– Господар квартири обірвав мені весь телефон! – Галина Петрівна з розмаху кинула на обідній стіл нову лаковану сумочку. Металева застібка брязнула об клейонку. – Де оплата, Олено?
– І вам доброго ранку, – невістка незворушно закрутила кришку термоса.
– Я питаю, чому мені зрання дзвонять з погрозами про виселення?
Олена неквапливо закрила пластиковий контейнер з обідом, прибрала його в тканинний шопер і лише потім підвела очі на свекруху.
– А оплати не буде, Галино Петрівно.
Вони наймали для свекрухи затишну двушку неподалік центру вже другий рік. Олена віддавала на це майже всю свою щомісячну премію плюс частину авансу.
Чоловік Олексій заробляв скромно, сидів у своєму відділі постачання на голому окладі, але свято вірив, що забезпечувати комфорт мами – їхній спільний сімейний обов’язок. До минулого тижня Олену цей розклад більш-менш влаштовував – виключно заради миру в будинку.
– Вигадала теж! – Свекруха нервово поправила шовкову хустку на шиї. – У нас же чітка угода. Ви з Олексієм сплачуєте моє житло. Я на свою мізерну пенсію знімати не потягну, і ти це чудово знаєш!
– Значить, Олексій хай і сплачує.
– У сина зараз труднощі з преміями! – гордо заявила Галина Петрівна. – Не смій уплутувати сюди мого хлопчика. Це твій обов’язок, як невістки. Сім’я має допомагати старшим.
Олена притулилася до кухонного гарнітуру та схрестила руки на грудях.
– Мій обов’язок? Серйозно?
– Абсолютно.
– А коли минулого тижня ми збирали моїй бабусі на оперативне втручання? – Олена дивилася прямо на свекруху, не підвищуючи голосу. – Нам не вистачало дрібниці. На нормальний наркоз та палату. Я просила вас позичити. До моєї зарплати!
Галина Петрівна невдоволено скривилася.
– І що з того?
– А те, що ви мені тоді відповіли. Пам’ятаєте?
Свекруха відступила на крок і дивилася на мікрохвильову піч.
– Я сказала правду. В мене зайвих грошей немає.
– Ви сказали: “Чужим людям я не спонсор”, – викарбувала Олена. – А наступного дня показово купили собі цю саму сумочку.
Вона кивнула на стіл, де красувалася бордова лакована обновка.
– Я маю повне право витрачати свою законну пенсію, як хочу! – обурилась Галина Петрівна. – Твоя бабуся мені ніхто, щоб я на неї свої кревні витрачала!
– Саме так.
– Що “саме так”?
– Ви мені теж ніхто, Галино Петрівно, – Олена підхопила свій шопер із табурету, – щоб я свою премію спускала на вас.
Свекруха почервоніла.
– Ти… не посмієш! Надвір мене виставиш?
– Чому надвір? У вас чудовий син. Нехай шукає другу роботу. Або забирає вас до нас у вітальню. Я зовсім не проти.
– Я з вами не житиму! Тут тісно й діти галасують!
– Значить, доведеться заощаджувати на лакованих сумках і платити самій. Хорошого дня.
Галина Петрівна роззявила рота, але слів не знайшлося. Вона схопила обновку зі столу і вискочила до передпокою, – двері рипнули.
Увечері того ж таки дня на кухні відбувся другий раунд. Тільки тепер у кутку тулився Олексій. Він прийшов з роботи блідий, з порога стягнув черевики і одразу пішов ставити чайник, хоча зазвичай чекав, поки дружина подасть вечерю.
– Олено, ну ти що надумала? – Олексій винно зазирнув дружині в очі. – Мама дзвонила. Плакала. У неї тиск підскочив.
– Буває, – Олена методично різала морквину для супу. – Пігулки в аптечці є.
– Який господар квартири? Яка несплата?
– Звичайна, Льошенько. За цей місяць за квартиру Галини Петрівни не сплачено жодної гривні.
Олексій витер долоні об домашні штани.
– Але ж ти завжди… Ти ж із премії переказувала. Ми ж домовлялися.
– Домовлялися, – кивнула Олена. – А потім моя бабуся потрапила в лікарню.
– Ми ж знайшли гроші! Позичили у хлопців на роботі.
– Ми позичили. А твоя мама тим часом обмивала нову сумку, куплену на відкладені з пенсії гроші. Ті самі гроші, яких нам не вистачало.
Ніж голосно стукнув по дошці.
– Лєно, ну це ж її пенсія… – спробував виправдатися Олексій. – Вона жінка, їй хочеться обновок.
– А я теж жінка, Льошо! І мені хочеться не віддавати свою премію жінці, якій начхати на мою родину!
Олексій розгублено моргнув.
– Так мама – це наша родина.
– Ні, любий. Твоя мама ясно дала зрозуміти хто кому сім’я. “Чужим людям я не спонсор”. Її слова!
Олена змахнула нарізану моркву в сковорідку. Зашипіла олія.
– Тож тепер спонсором будеш ти. Переказуй господареві зі своєї зарплати.
– У мене оклад! – обурився Олексій. – Якщо я віддам за оренду, у мене на бензин не залишиться. І на комуналку.
– Значить, їзди автобусом. Або шукай підробіток. Як це я роблю, коли нам не вистачає на відпустку.
– Ти не можеш так зробити!
– Вже зробила.
Олексій заметався по кухні. Він то брався за ручку холодильника, то відпускав її.
– Нас виселять! Тобто її виселять! До кінця тижня!
– Значить, перевозь її до нас. Кімната дітей велика, поставимо там двоярусне ліжко, а маму покладемо у залі на диван.
Олексій з жахом подивився на дружину.
– Вона ж нас зжере. Ти ж знаєш її характер.
– Я знаю. Та я на роботу йду рано, а повертаюся пізно. А ось тобі з твоїм графіком доведеться весело.
– Олено, будь ласка! – Олексій майже благав. – Давай цього разу заплатимо, а потім я поговорю з нею.
– Розмову закінчено, Олексію. Грошей немає! – Олена накрила сковорідку кришкою та вийшла з кухні.
Рівно через тиждень у передпокої стояли три величезні картаті сумки, коробка з посудом та незадоволена Галина Петрівна.
Господар квартири виявився людиною слова. Чекати він не став. Як тільки минули всі терміни, він просто приїхав із новими мешканцями дивитися квартиру. Галині Петрівні довелося екстрено збирати речі.
Олексій тягав вузли, червоний і спітнілий. Свекруха стояла в плащі прямо на килимку і гидливо оглядала вітальню.
– Пилища яка, – пробурчала вона, проводячи пальцем по тумбі під телевізором. – Ти, невістко, зовсім будинок запустила.
Олена спокійно забрала у чоловіка коробку із каструлями.
– Ласкаво просимо, Галино Петрівно. Диван ми вам розклали. Постільна білизна у шафі.
Свекруха невдоволено скривила губи.
– І де мені тут розкладати свої речі? У вас тут ступити нема де.
– Поличку у шафі ми звільнили. Решта поки постоїть на балконі.
– На балконі? Мої італійські чоботи?
– Можете поставити їх собі в ноги, – відрізала Олена. – Чайник гарячий. Розташовуйте.
Почалося побутове пекло. Галина Петрівна, втративши особистий простір, вирішила компенсувати це тотальним контролем. Вона лізла всюди.
Вже на другий день Олена знайшла свою сковорідку відтертою до подряпин залізною губкою. Тефлонове покриття було безповоротно зіпсовано.
– А що ти хотіла? – відрізала свекруха, сидячи на дивані. – Багнюку розвели. У гарної господині посуд блищати повинен.
– Це антипригарне покриття, Галино Петрівно! Було.
– Дурниця все це! Отрута суцільна! Раніше на чавунних готували та здоровішими були.
Олексій намагався відсиджуватись на роботі довше. Приходив, коли обидві жінки вже розходилися різними кутами. Але довго так продовжуватися не могло.
У п’ятницю ввечері Олена повернулася з роботи втомлена. Хотілося лише тиші. Вона зайшла на кухню і завмерла на порозі.
На столі стояв відкритий її робочий пластиковий контейнер. Усередині лежали недоїдки смаженої риби, яку свекруха готувала собі на обід.
Галина Петрівна сиділа, та пила компот.
– Що це? – Олена вказала на стіл.
– Контейнер. Я туди кістки склала, щоб у відрі для сміття не смерділо.
– Це мій контейнер для обідів! Я з нього їм!
– Подумаєш, – відмахнулася свекруха. – Сполоснеш із посудомиєм, нічого йому не стане.
Олена мовчки підійшла до столу, взяла контейнер двома пальцями і перекинула його вміст прямо у відро для сміття. Потім кинула туди й сам пластик.
– Агов! Ти чого жбурляєшся? – обурилась Галина Петрівна. – Я взагалі збиралася потім його помити!
– У моїй хаті, – голос Олени був тихий, але від цього дзвенів ще дужче, – мої речі чіпати не можна!
– У твоїй хаті? – свекруха хитро примружилася. – Квартира в іпотеці, платите ви її разом із моїм сином. Тож це і його будинок теж! Значить, я тут маю такі ж права.
У цей момент у передпокій увійшов Олексій. Він почув підвищені тони і поспішив на кухню.
– Дівчата, що знову сталося?
– Твоя дружина зовсім збожеволіла! – заголосила Галина Петрівна. – Посудом жбурляється, хамить! Я їй слова не сказала, а вона на мене кидається!
Олексій стомлено глянув на дружину.
– Лєно, правда, будь терпимішою. Мамі і так тяжко після переїзду.
Олена повільно обернулася до чоловіка.
– Терпимішою? – Вона підійшла до шухляди столу, дістала звідти стос паперів і кинула перед Олексієм.
– Ось квитанції за іпотеку за останні два роки. Подивися на прізвище платника.
Олексій здивувався.
– До чого тут квитанції?
– До того, що всі перекази йдуть із мого зарплатного рахунку. А ось витяг з твого рахунку. Ти оплачуєш бензин, свої обіди в їдальні та комуналку. На цьому твій внесок у цей будинок закінчується!
Свекруха витягла шию, намагаючись роздивитися цифри.
– Ти мого хлопчика не дорікай! – Заступилася вона. – Він сім’ю забезпечує!
– Вашого хлопчика, Галино Петрівно, забезпечую я, – холодно гаркнула Олена. – Тому що останні два роки моя премія йшла на оплату вашого розкішного життя в окремій квартирі. А тепер ця премія йтиме на дострокове погашення іпотеки.
На кухні повисла важка, густа пауза. Чути було лише, як капає вода із крана.
Олексій спробував щось сказати, відкрив рота, але слова застрягли в горлі. Він уперше бачив ці цифри так наочно.
– Значить так, – Олена сперлася руками на край столу. – Правила змінюються. Прямо зараз. Галино Петрівно, ви живете у цій квартирі на пташиних правах.
– Та як ти смієш…
– Смію! Ви живете тут тільки тому, що мені шкода Олексія. Але якщо ви ще раз зіпсуєте мою річ, якщо я почую хоч одне криве слово на свою адресу, або якщо ви спробуєте встановлювати тут свої порядки…
Олена зробила паузу, дивлячись прямо в очі свекрусі.
– Я просто виставлю ваші сумки на сходовий майданчик. І мені начхати, куди ви підете. Хоч на вокзал!
– Льошенько! – Галина Петрівна з жахом подивилася на сина. – Ти чуєш, що вона каже? Твою матір на вокзал!
Олексій переводив погляд із дружини на матір. Він зблід.
– Мамо… ну ти це… не чіпай її речі, гаразд? – Видавив він з себе.
Свекруха ахнула. Зрада власного сина ляснула найболючіше. Вона підібгала губи, різко встала з-за столу і, не промовивши більше ні слова, пішла до вітальні.
Минув місяць. Галина Петрівна більше не намагалася командувати. Вона цілими днями сиділа у вітальні, дивилася серіали у навушниках і виходила на кухню лише тоді, коли Олени там не було.
З невісткою вона демонстративно не розмовляла, спілкуючись виключно через онуків чи Олексія.
Олексій влаштувався на підробіток. Він став брати креслення додому, щоб хоч якось компенсувати свою фінансову неспроможність перед дружиною. Вечорами він сидів за ноутбуком на кухні, мовчазний і зосереджений.
А Олена просто жила. Вона більше не переказувала гроші за оренду чужого житла. Премії залишалися на її рахунку.
Бабуся успішно відновлювалася після втручання. І хоча у квартирі стало тісніше, Олена вперше за довгий час почувала себе повноправною господаркою свого життя.
А лаковану сумочку Галина Петрівна так жодного разу більше нікуди й не вигуляла…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
