У селі, де всі знають мене з дитинства після розлучення просто дивляться як на жінку легкої поведінки. Деякі навіть вітатися перестали. Питаю подругу – чому так? – Раз ти чоловіка не втримала, вважають тебе неповноцінною

Я просто жінка. Вже не дуже молода. Розведена. Самотня. Живу, працюю, відпочиваю. Набридло, що всі, кому не лінь шукають привід дорікнути мене моїм сімейним станом. Чому чоловік має право бути самотнім? Розведений – взагалі відмінно! А на самотню жінку дивляться як на прокажену. Дуже втомилася я від цього.

Хочеться піти в театр, в кіно. Беру квиток. Один. А касирка співчутливо так: «А що ж чоловік для вас не купив?». І смикнув мене чорт сказати, що чоловіка немає. Вона очі опустила і тихо так, начебто співчутливо: «Ну там же всі з кимось будуть, а ви як же?».

Їду в інше місто до друзів автобусом. Сильно літня сусідка цікавиться:
«А чоловік що ж з вами не поїхав?». Брешу, щоб не приставала: «Чоловік у відрядженні».

У селі, де всі знають мене з дитинства після розлучення просто дивляться як на жінку легкої поведінки. Деякі навіть вітатися перестали. Питаю подругу – чому так?
– Раз ти чоловіка не втримала, вважають тебе неповноцінною.

Я повноцінна тільки щоб ходити на роботу. Там не потрібно ходити разом з чоловіком за ручку. Чому я повноцінна, щоб однією йти в магазин, однією прибирати, однією готувати, однією перевіряти домашні завдання у сина?

А ось піти в кіно, поїхати на відпочинок – виявляється неповноцінна. І водночас слід вдягнутися краще, зробити незвичайну зачіску, як кажуть зовсім вже неприємні речі.

Іду до подруги на день народження. Макіяж зробила, зачіску. Сама собі подобаюся. Заходжу в трамвай. Добрий кондуктор з «компліментом»: «Ну що нарядилася, пенсіонерка? Чоловік за тобою не дивиться ». Ось так. І так не так. І інакше погано. Набридло! Хочеться просто жити. Як склалося життя, так і жити!