Мене звати Ірина, я маю сина 14 років. Артем дуже хороший хлопчик, але зараз має свої підліткові складнощі. І, нажаль, він навідріз відмовляється говорити про це зі мною.
Мій чоловік, Артемів тато, пішов до лав ЗСУ. Це дуже складний період для нас усіх, але син мені ще додає головного болю. Він дуже змінився, коли відчув відсутність батьківського контролю. Ох, тато вам не мама!
Я помітила деякі зміни у своєму синові. Я звичайно не експерт, але якось мені здалося, що зірниці у його очах були незвично великими. Він тоді й поводився докупи дуже дивно. Вчителька принесла іншу неприємну новину: сина з його другом помітили за палінням на шкільному подвір’ї.
Говорити до нього – це, як об стінку горохом. Хоча я підкреслюю йому, мовляв, Артеме – ти ж спортсмен! Ти маєш розуміти, що не варто власноруч псувати собі здоров’я.
Єдине, що дійсно допомогло – це лишити його коштів. Що треба купити – купуємо разом. До цього довелося навіть підключити близьких. Я попросила бабусь, дідусів, хрещених – не давати йому гроші. Артем звичайно надувся, але виросте – ще подякує.
Сьогодні ми на Миколая зустрілися всією родиною. Була чоловікова сестра, свекор, свекруха. Віра поділилася, що свекруха на Миколая дала її доньці нечувані гроші. 100 доларів на Миколайчика неабиякий презент. Даринка у свої 9 рочків всерйоз задумалася, що ж купити за ці великі кошти.
Я здивувалася, бо, хоч ми з чоловіком купили Артему гарний подарунок, звичайно. Але про привітання від батьків чоловіка і мови не було. Марія Іванівна перервала мої думки своєю заявою:
“Ну звичайно, що ми привітали всіх онуків однаково. Бо всіх однаково любимо! А ти Ірусю нас вибач, але у Артемовому віці вже можна розпоряджатися грошима. Хоч я і пам’ятаю, що ти думаєш інакше”.
У мене перед очима промайнуло одразу, скільки всілякої дряні можна придбати на 100 доларів. Це неабияка сума, щоб підліток з поганими схильностями сам нею розпоряджався.
Я не могла вчинити інакше, окрім, як почати вимагати від Артема, щоб він віддав валюту мені на зберігання:
“Ми витратимо все до останньої копієчки на твої бажання. Ти маєш віддати мені гроші. Негайно!”
Тут почалося щось нечуване. Син кричав, що я хочу витратити все на одяг чи їжу, а для нього це не подарунок. Дарюся злякалася, ніби я хочу забрати і її гроші також. Свекор сказав, що батько Артема дозволив дати хлопцю гроші, тому я не маю права так вчиняти.
Все скінчилося тим, що Артем пішов гуляти з друзями. Одному Богові відомо, що у нього було на думці і чим він там буде займатися. Я ж залишилася на чай з тортом, але увесь вечір відчувала себе зайвою. Всі ніби ні про що більше не думали, окрім як про те, що я вчинила.
Шкода, що мене ніхто не зрозумів та не підтримав. Ніби контролювати дитину – це якийсь злочин. Хай би лише не вийшов моєму синові цей подарунок боком!
