«Зроби мені, будь ласка, чаю — тільки міцнішого й обов’язково з лимоном, не так, як минулого разу». Ця фраза пролунала як ультиматум, що змусив Олену застигнути на місці.
Максим, розкинувшись на єдиному дивані Олени, який вона ледве встигла купити на розпродажі, закинув ноги в шкарпетках прямо на світлий плед. Він дивився в екран свого телефона з такою незворушною спокійністю, наче знаходився у залі очікування бізнес-класу, а Олена була його особистою стюардесою, що підозріло затримувала візок із напоями.
Олена не стала здіймати галасу. Вона просто підійшла до дивана, обережно скинула ноги нареченого на підлогу. Потім спокійним, хоча й трохи холодним тоном промовила:
— Лимон у холодильнику, заварка на верхній полиці. Чайник, сподіваюся, сам знайдеш. Уперед і з піснею!
Максим здивовано підняв брову.
«Оленко, ти чого? Ми ж домовились. Я стомився, на роботі цілий аврал. Чоловік має відпочивати в затишку», — він спробував видавити поблажливу усмішку, але вийшло якось криво, натягнуто.
— Іди роби чай, — відповіла Олена, не відводячи погляду. — І мені захопи заодно, раз уже пішов на кухню.
Максим, пихкаючи, немов старий паровоз на крутому підйомі, поволікся на кухню. Звідти довго лунав брязкіт чашок, гучні зітхання, пару разів він навіть упустив ложку, сподіваючись, що Олена прибіжить рятувати його від цього непосильного завдання.
Вона не прибігла. Сидячи на дивані, Олена розмірковувала, як взагалі докотилася до такого життя, де 30-річний здоровий чоловік не може самостійно заварити собі чай. Вони зустрічалися пів року на нейтральній території, і Максим тоді здавався цілком перспективним варіантом.
Дарував квіти, платив у кіно, жартував так, що її пробирало на сміх, двері притримував. Просто ідилія, а не стосунки. Але щойно їхні стосунки перейшли у більш серйозну побутову фазу, як з Максима полізли якісь дикунські замашки.
Усе почалося з візиту до його батьків пару тижнів тому. Квартира батьків Максима виглядала як музей радянського побуту, де головним екскурсоводом і, водночас, прибиральницею працювала Ніна Павлівна, мама нареченого.
«Ой, роздягайтеся! Ой, проходьте! Максимко, дай я курточку твою повішу! Оленочко, капці ось бери, вони чисті!» — без упину говорила Ніна Павлівна, вихоплюючи з рук сина куртку, хоча у нього були обидві руки, і він був абсолютно дієздатним.
У вітальні, міцно врослий у масивне крісло, немов приріс п’ятою точкою, сидів Віктор Іванович, батько Максима. Перед ним стояв низенький столик, на якому височіла тарілка з бутербродами.
«Ніно! — гримнув Віктор Іванович, не відриваючи погляду від телевізора, де транслювали якийсь нескінченний футбольний матч. — Ти хліб затовсто нарізала!»
Олена очікувала, що Ніна Павлівна зараз дасть чоловікові стусана або хоча б запропонує йому самому взяти ніж. Але мати Максима, ойкнувши, метнулася до столика, схопила тарілку і понесла на кухню перероблювати. Віктор Іванович сприйняв це як належне, навіть брову не повів. Максим же сів на сусідній диван, миттєво скопіювавши позу батька. Два пани, що чекали на підношення.
Весь вечір Олена спостерігала за цією виставою. Ніна Павлівна приносила, відносила, підливала, витирала невидимі крихти. Чоловіки ж тільки жували і зрідка видавали короткі команди.
«Ага, — подумала тоді Олена, — ось звідки ростуть ноги». Після тієї злощасної вечері тиск на Олену став тільки зростати. Максим все частіше почав залишатися у неї на ніч, і кожен його візит перетворювався на випробування на міцність.
Він мав дивовижну звичку залишати чашки з недопитою кавою по всіх кутках квартири. Його шкарпетки, здавалося, мали власну волю — вони ніколи не долітали до кошика з брудною білизною. До того ж, Максим щиро вірив, що фея чистоти ночами сама миє плиту і складає його джинси рівнесенькою стопкою на стілець.
— Оленко, а де моя синя сорочка? — кричав він з ванної.
«Там, де ти її залишив», — спокійно відповідала Олена, не відриваючись від ноутбука.
«Але ж вона брудна».
«Вода в крані є, порошок під ванною. Познайомся з ними, вони чудові хлопці», — парирувала вона. Максим злився. Він називав її складною і нежіночною, намагався тиснути на жалість, зображуючи крайню втому після офісу.
Але Олена зовсім не реагувала. Вона працювала не менше його, оплачувала оренду квартири зі своєї кишені і перетворюватися на другу Ніну Павлівну не збиралася.
Черговий виток конфлікту трапився у п’ятницю ввечері. Максим заявився до неї із загадковою усмішкою, тортом в одній руці та великим пакетом своїх речей в іншій.
Він нещодавно зробив їй офіційну пропозицію, і Олена погодилася, але з однією умовою: до весілля вони мали навчитися жити разом у побуті. Ось Максим і вирішив «притиратися» на повну котушку.
Він кинув пакет біля порога.
«Це що за переселення народів?» — Олена схрестила руки на грудях, загородивши прохід.
«У мами пральна машина зламалася. Вона там, бідна, руками щось пере. Але мої сорочки я їй не довірю, ще зіпсує. Хай у тебе полежать. На вихідних випереш їх. І заодно навчишся, як прасувати мої комірці», — він підморгнув їй, щиро вважаючи, що зробив блискучий комплімент.
Олена зробила глибокий вдих.
«Тож слухай уважно, мій дорогий, — голос Олени став низьким і спокійним, але в ньому відчувалася сталева рішучість. — Забирай цей мішок і неси його в будь-яку хімчистку в місті». Максим насупився.
«Ти якась зла стала, як ми заяву подали. Мама казала, що сучасні дівчата зовсім не вміють дбати про родину. Гаразд, завтра нормально посидимо».
Максим пообіцяв сюрприз, а Олена і гадки не мала, що саме він мав на увазі. Максим вирішив, що Олена просто не знає, як повинна поводитися справжня, правильна дружина. Тому він потайки запросив свою маму, щоб та провела майстер-клас на території Олени і показала, як потрібно доглядати майбутнього чоловіка. В суботу вранці Олена, нічого не підозрюючи про підступні плани Максима, накрила невеликий стіл.
За столом Максим звичним чином почав вимагати до себе особливої уваги. То цукор йому був не досить солодкий, то чай надто блідий, то ще щось не так. Він розвалився на стільці, широко розкинувши лікті, мало не зачепивши вазочку з печивом. Олена тільки зітхала про себе, подумки рахуючи до десяти.
Раптом різкий і наполегливий дзвінок перервав цю тишу.
«Мама приїхала! Іди відчиняй, зустрічай зразкову господиню», — радісно вигукнув Максим. Олена повільно підвелася, кинувши на нього погляд, сповнений неприхованої важкості. Це був не просто сюрприз, а справжній ляпас. Запросити матір без попередження — це вже порушення всіх можливих меж.
Вона клацнула замком і відчинила двері. На порозі стояла Ніна Павлівна, захекана, з величезною сумкою-шопером у руках, ніби щойно пробігла марафон.
«Добрий день, Ніно Павлівно», — сказала Олена, відступаючи на крок і вже готуючись до ревізії оселі.
Та Ніна Павлівна навіть не глянула на майбутню невістку. Вона, мов вихор, влетіла в коридор, скинула взуття, і, не знімаючи пальта, прямувала до кухні. Зупинилася просто перед Максимом, який самовдоволено посміхався, смакуючи свою перемогу.
«Ну що, мамо, показуй клас!» — весело заявив наречений. Ніна Павлівна з гуркотом кинула свою важку сумку на вільний стілець.
«Я тобі зараз такий клас покажу, що ти до самої п’ятниці заїкатися будеш!» Максим аж поперхнувся чаєм, а Олена завмерла в дверях кухні, не вірячи власним вухам. Мати важко дихала, а в її очах вирувала дика суміш відчаю, втоми та нестримної люті. Вона повернулась до Олени.
«Олено, тікай від нього! Жене його світ за очі, чуєш мене?» Ніна Павлівна вказала пальцем на сина, який остовпів від несподіванки.
«Тобі такий чоловік ні до чого. Це ж звичайнісінький паразит, диванний різновид! Він — хатній інвалід, як і його тато! Ти тільки поглянь на нього. Сидить, їсть, чекає, поки йому в дзьобик покладуть. Вони ж обоє нічого по дому не роблять! Намучишся ти з ним, бідолашна».
Максим підскочив наче ошпарений, стілець із гуркотом повалився на підлогу. Його обличчя налилося густим буряковим кольором.
«Мамо, що ти верзеш? Ти що, сказилася?» — вигукнув він.
«Я двадцять п’ять років за вами тарілки з дивана збираю! Я сьогодні зранку ледве встала, спину ломить. Кажу твоєму батькові, Вікторе, звари макарони, я пів годинки полежу. А знаєш, що він зробив? Він насипав макарони в ПУСТУ каструлю і включив газ! Ледь не спричинив пожежу! А ти? Ти Олені свої брудні сорочки притягнув? Та ідіть ви обидва до біса!»
Олена стояла, мов громом вражена, її рот був відкритий від подиву. Такого розвитку подій вона не могла уявити навіть у найсміливіших мріях.
«Значить так, маман», — Максим стрімко підійшов до матері, схопив її за лікоть і потягнув у коридор.
«Тобі лікуватися треба. У тебе чи гормони, чи тиск впав. Іди додому і не ганьби мене перед майбутньою дружиною. Я сам розберуся». Він майже силоміць виштовхнув Ніну Павлівну за двері, сунувши їй в руки туфлі, і клацнув замком. Максим важко дихав, поправляючи комірець.
«Ти це, Олено, не звертай уваги», — він спробував вимушено посміхнутися. — «У неї вік, нерви. Нічого, скоро заспокоїться. Ну, то що там із чаєм?»
Олена повільно перевела погляд від зачинених дверей на свого нареченого. В її голові все миттєво склалося в чітку, немов кришталь, картину. Ніна Павлівна була просто змученою жінкою, яка все життя жила за принципом: «я сама все краще й швидше зроблю, аби тільки не чіпали».
І ось тепер ця система зруйнувалася, придавивши її саму. Чоловіки нічого не робили не тому, що в них руки росли не з того місця, а тому, що їм просто не давали шансу навіть спробувати. Ніна Павлівна тягла на собі цей віз, поки не зірвала собі спину й нерви.
Олена раптом зрозуміла найголовніше. Лаятися з Максимом було абсолютно безглуздо. Він не розумів слів, лише умови, в яких опинявся. Тож дівчина повільно усміхнулася.
«Чай охолов, Максимку. Збирай свої речі та їдь додому до батьків, заспокой маму. У мене з’явилися термінові справи».
Олена буквально виставила його за двері протягом наступних трьох хвилин. Залишившись на самоті, вона відчинила ноутбук. План, що зародився в її голові, був ідеальним у своїй простоті.
Наступного дня, в неділю, Олена зателефонувала Ніні Павлівні. Вони зустрілися у затишному кафе неподалік від будинку Олени. Свекруха сиділа з винуватим виглядом, нервово тереблячи ручку дешевої сумочки.
«Оленочко, ти прости мене за вчорашнє. Зірвалася. Так соромно, як перед тобою», — ледь чутно промовила вона, ховаючи очі.
«Ніно Павлівно, припиніть. Ви все правильно сказали. Тільки слова до справи не пришиєш. Я заміж за Максима виходити хочу, але прати за ним шкарпетки до пенсії не планую». Свекруха важко зітхнула.
«І що ж робити? Я ж сама винна, все на собі тягла. Віктор у молодості хоч цвях забити міг. А зараз пульт від телевізора загубить, кричить, щоб я шукала. А Максим пішов у батька». Олена дістала зі своєї сумки гарний, цупкий конверт і поклала його на стіл.
Олена мовчки підсунула конверт ближче до Ніни Павлівни. Та, з легкою цікавістю, обережно зазирнула всередину. Її очі одразу округлились, ніби великі тарілки.
«Це що… путівка?» — видихнула вона здивовано. — «Куди? У Туреччину? На два тижні? Олено, ти що, розум втратила?»
Олена ледь усміхнулася.
«Так, це гарячий тур. П’ять зірок, «ультра все включено». Виліт у вівторок вранці. Я оплатила його зі своїх відпускних грошей. Ваша місія — взяти купальник, сонцезахисний крем і просто зникнути».
«Зникнути?» Ніна Павлівна сплеснула руками, наче злякана пташка.
«А Віктор? А Максим? Вони ж зовсім безпорадні! Хто їм приготує? Хто прибере, випере? Хто ті парові котлетки зробить, що Віктор так любить?»
Олена нахилилася через стіл і поглянула свекрусі прямо в очі.
«Ніно Павлівно, у них є дві руки, дві ноги, газова плита і доступ до інтернету. Там повно відео, як зварити навіть найпростіші пельмені. Ви їдете. Це не обговорюється. Або ви відпочиваєте і даєте їм шанс подорослішати, або я сьогодні ж повертаю Максиму обручку. І ви продовжите слухати про надто товсто нарізаний хліб до кінця своїх днів».
Перспектива лишитися наодинці з двома ледарями, без жодної надії на порятунок, нарешті зламала спротив Ніни Павлівни. Вона поспішно, ніби ховаючи скарб, запхнула конверт до своєї сумки.
У вівторок вранці в Олени задзвонив телефон.
«Олено, мама поїхала!» — почув її схвильований голос. — «Он як? А куди ж це?» Вона вміло приховала усмішку, спокійно помішуючи в тарілці вівсянку.
«На море, на два тижні. Лишила записку на столі: «Поїхала у відпустку, котлети у морозилці». Ще й інструкцію до пральної машини причепила на холодильник, мовляв, не сумуйте. Батькові так погано! Сидить на кухні в одних трусах і не розуміє, де чай, де бутерброди. Ти не могла б після роботи заїхати, приготувати нам щось і прибратися? Тут посуд з учорашнього дня стоїть!»
Олена ледь стримала сміх. Почалося!
«Ой, вибач, дорогий, на роботі зараз завал. Весь тиждень буду затримуватися. Справитеся якось самі. Ви ж дорослі чоловіки. Цілую!» І вона одразу поклала слухавку. Перший тиждень Максим і Віктор Іванович намагалися вижити на доставках готової їжі.
Та коли до п’ятниці Максим із жахом зрозумів, що піца тричі на день не тільки викликала пекельну печію, а й пробила значну діру в його бюджеті, настала стадія гніву. Він знову подзвонив Олені, виливаючи свої скарги.
«Вчора вирішили «макарони по-флотськи» приготувати. Батько просто кинув фарш на сковорідку — уявіть, увесь кахель на кухні був забризканий!»
«А розморозити фарш не спробували?» — невинно поцікавилася Олена.
«Хто ж знав, що його розморожувати треба?» — роздратовано буркнув він. — «І взагалі, чому наше мило для посуду не піниться?»
«Максиме, це не мило для посуду, а кондиціонер для білизни. Ви мили тарілки кондиціонером для білизни», — з ледь прихованою посмішкою пояснила Олена.
Розмова завершилася важким зітханням на тому кінці дроту. Олена тріумфувала. На другий тиждень у квартирі нареченого почався період торгів. Максим остаточно усвідомив, що Олена їм на порятунок не прийде. А Ніна Павлівна надсилала лише усміхнені фото з пляжу з підписами на кшталт «життя прекрасне!».
Ігноруючи всі запитання сина про те, на якій програмі прати темні шкарпетки, вона насолоджувалась відпочинком. Віктор Іванович, стомлений печією від дешевих напівфабрикатів, цього разу нарешті відірвав свою п’яту точку від дивана.
Як з’ясувалося пізніше зі щоденних звітів Максима, батько зробив історичне відкриття: у морозилці є курка, а в духовці — деко. Щоправда, перший млинець вийшов грудкою. Вони запекли курку, так і не знявши з неї поліетиленову упаковку.
Але голод — не тітка. Чоловіки вперто продовжували битву за виживання. Максим особисто познайомився зі шваброю. Виявилося, що якщо просто возити мокрою ганчіркою по центру кімнати, пил у кутках нікуди не зникає. До кінця другого тижня він навіть освоїв пилосос, переставши дивитися на нього, як на небезпечного дикого звіра. Олена зрідка заходила до них у гості, щоб оцінити масштаб лиха, але принципово не допомагала.
Вона сиділа на стільці, спостерігаючи, як Віктор Іванович, кряхтя, освоював тертку для моркви. Олена пила чай із відносно чистої чашки і тихенько раділа. Її план спрацьовував блискуче.
Чоловічий колектив змирився з неминучим. Вони навчилися мити плиту відразу після готування, бо віддирати присохлу гречку через два дні виявилося заняттям, що вимагало застосування грубої фізичної сили й нецензурної лексики.
До моменту повернення Ніни Павлівни квартира сяяла підозрілою, майже неприродною чистотою. Олена приїхала разом із Максимом зустрічати свекруху з аеропорту. Ніна Павлівна вийшла в зону прильоту.
Вона засмагла, скинула кілька кілограмів, її очі блищали. Від змученого вигляду не залишилося й сліду. Вона виглядала просто чудово. Максим підійшов до неї першим і раптом, замість того щоб сунути їй сумку, як це робив зазвичай, подарував величезний букет хризантем.
— Мамусю, з приїздом! — Він забрав її валізу. — Ходімо! Коли вони переступили поріг квартири, Ніна Павлівна зупинилася. Повітря пахло лимонним засобом для підлоги та смаженою куркою. З кухні вийшов Віктор Іванович. На ньому був пов’язаний картатий фартух. — Ніночко! — Він зніяковіло кашлянув. — Ти проходь, мий руки, у нас тут пюре, картопелька і запечена курочка, без плівки, не бійся.
Ніна Павлівна перевела приголомшений погляд на Олену. Олена лише підморгнула їй і знизала плечима, мовляв, чудеса трапляються. За вечерею, під час якої Ніні Павлівні категорично заборонили вставати і що-небудь подавати, Максим підняв келих із компотом.
— Ну що ж, мамо, — Максим підняв келих, і його голос звучав серйозно, навіть трохи розчулено. — За ці три тижні ми з татом багато що усвідомили. І найголовніше — зрозуміли, що дім сам себе не тримає. Ми не дозволимо тобі більше так надриватися. Чесно кажучи, ми вже розписали графік чергувань і повісили його на холодильник.
Віктор Іванович, поважно киваючи й повільно підчіпаючи виделкою солоний огірочок, додав:
— Ага. І готувати тепер будемо по черзі. Я, до речі, виявляється, шарлотку вмію пекти! От хто б міг подумати?
Ніна Павлівна сиділа вся червона. Очі її були на мокрому місці, але вона трималася, щоб не розплакатися при всіх. Лише тихенько, під столом, знайшла руку Олени і міцно стиснула її — така безмовна, але щира подяка.
Весілля відгуляли за два місяці. Все було по-домашньому, без зайвих урочистостей, але так весело, що аж душа раділа! Ніна Павлівна відтанцьовувала на святі з такою енергією, що навіть молодята їй тихенько заздрили. А Віктор Іванович пильно стежив, щоб у його дружини келих ніколи не був порожнім.
За кілька днів до весілля Максим переїхав до Олени у її орендовану квартиру. І знаєте, що було першим, що він зробив у той день? Спокійно помив свою чашку з-під кави, насухо витер стільницю і, на подив Олени, акуратно закинув свої шкарпетки просто в центр кошика для білизни. Ніколи б не повірила, що таке можливо.
