Розповім свою особисту історію, яка сталася кілька років тому. Коли мені було 22 роки розлучилася з чоловіком (виходила по молодості і дурості заміж) та ще й дитина на руках залишилася. Але горювала недовго, підвернувся чоловік: дорослий, достаток середній, турботливий, але теж з дитиною. Зажили душа в душу і діти начебто контакт знайшли. Ідилія тривала півтора року, а потім дитина чоловіка (син) увійшов в підліткове життя, тут і почалося!
Спочатку знайшла годинник у своєї дитини (дочки), дивно, сама б вона не купила, подарувати навряд чи хто міг. Дочка каже брат подарував. а у того від куди ?! Ну ладно, що через дурість переживати! Далі приходжу додому з роботи, в перехожій висить чиясь дитяча куртка. В гостях ні кого не було, дочка в своїй прийшла, чоловік не купував, син відмовляється, ну просто містика! А тут ще зі школи телефонують кажуть мовляв син то ваш на гроші в карти грає.
На роботі завал, вдома сімейні справи кожен день, а тут ще й син радість підкинув. Начебто все почало сходитися: десь в карти виграв, грошей може не було так речами дали де годинником, де курткою, де ще якоюсь дурницею, що я не помітила. Ну що ж пішла проводити бесіди зі зведеним сином, а він у відмову, не в яку!
Брешуть мовляв про мене і все тут! Батько за нього заступатися почав, нібито наговорюють на дитину. Загалом всі і посварилися. Примиренням став похід на вечерю до друзів нашої родини. Посиділи з ними, обстановку розрядили, все ж легше. Та тільки на наступний день вони дзвонять і кажуть, що пропала у них ваза дорога, а вона дрібна її легко в кишеню покласти, та й крім нашої родини у них більше нікого і не було! Шок, паніка, пошук! Ще з поліцією ми не зв’язувалися! Дочка не могла, чоловік. А навіщо? Син. Більше думати не на кого!
Проводжу сімейну раду, всі в відмову, я на істериці! Увечері чоловік видає: “Син не твій, ось ти і чіпляєшся! На свою дочку б і не подумала.” Звичайно не подумала, не вона ж в карти на гроші грає! Загалом чоловік пообіцяв розібратися і сходити в гості до наших горе-обкрадених друзів.
Як не дивно чоловік до них прийшов і ваза знайшлася. Ні, ну 100% з сином переговорив, той зізнався і віддав, а чоловік по тихому і вручив пропажу. Остаточно вбив випадок коли на вулиці мене зустріла матуся однокласника сина, розповівши історію.
Виявляється, у її чоловіка вкрали планшет, а потім такий же планшет у мого сина бачили. Я звичайно в диби, планшетів мільйон, всі однакові, як відрізнити! А вона мені: “Наклейка ззаду, не підкопатися”.
Приходжу додому, ні, залітаю! Син сидить в планшеті грає і точно наклейка ззаду! Від куди, питаю? Тато подарував. Ну, ну. Знову скандал!
Увечері розмова з чоловіком. Купив з рук, т. к. Дешево, що крадений не знав, звичайно повернемо! Наступні дні сиджу чекаю, що ще ?! Дзвінок з поліції. Чоловіка заарештували. Лечу в поліцію, зустрічаю свекруху, яка вже від туди виходить. Починаю розпитувати. Спіймали за злодійство.
Еммм. Що вона має на увазі ?! А ти що ж не знала, клептоман у нас Юрик! Ось здрасті, скільки років з ним живу і нічого подібного. Виявляється він в складних ситуаціях (стрес, нерви і т. д.) починає тягнути все, що погано лежить. Ось тільки усвідомлює коли вже пізно. З поліції то ми його витягли, штраф заплатили. А чого ж відразу не розповів? Боявся, не зрозумієш. Кинеш.
Тепер стежу за його психічним здоров’ям, ні стресу, ні злоби, ні агресії. Поки тьху, тьху. Це я до чого, довіряйте близьким, слухайте, вірте. Ну і домовляйтеся на березі, про ваші плюси та мінуси, щоб ваші другі половини любили вас такими, якими ви є!
