Уявляєте, як це, коли на ліжку, де я засинала в його обіймах, де всі подушки пахнуть моїми парфумами, лежить темноволоса дівчина…

Як же боляче, чорт забирай. А знаєте, ще шалено холодно. Ні, це не соплі про те, як я замерзаю без нього. Сидячи на бетонному ганку, мимоволі розумієш, що п’ята точка набагато чутливіша серця. Майже повна пачка «Кента» вісімки і соплі, розмазані по щоках.

Чесно, нудить від самої себе, нудить від віри в людей, зради і цієї ванільної фігні, іменованої любов’ю. А він адже поруч. На дитячому майданчику біля бібліотеки. В руці у нього, не пам’ятаю, пляшка пива. Стерті кеди, шорти і теплий светр, в який я закутувалась, як маленька дівчинка.

Повертати голову в його сторону не хочеться, знаю, що крім брехливих очей я не побачу нічого. Здавалося, це назавжди. Так хто ж про це не мріє?

Навідалася до нього не вчасно. Уявляєте, як це, коли на ліжку, де я засинала в його обіймах, де всі подушки пахнуть моїми парфумами, лежить темноволоса дівчина, пестячи його оголений торс? Везе, якщо Ви гадки не маєте, як це. Ніж в спину, куля в скроню – не передадуть опису того, що творилося зі мною. А він адже сказав, що втомився після роботи, хоче поспати. А я-то, дурна романтична, до нього побігла, хотіла поруч заснути, а що отримала за свою любов, за віру, ніжність і відданість? Що ?!

Як я бігла з його кімнати, намагаючись триматися хоч трохи – пам’ятаю смутно. Зате в голові чіткий портрет страху в очах і все обличчя в губній помаді. Ззаду вийшла вона. У мене ніколи не було таких довгих ніг і грудей чортзна якого розміру. Згадався вечір після дискотеки. Вийшовши з лазні, ненафарбована, з рушником на голові я побачила улюблені очі. Стиснувши мені щоки, він припав до моїх мокрих губ. До сих пір пам’ятаю переривчастий подих в темряві і найніжніші руки на землі.

– Ти не так все зрозуміла, Данюша! – його губи тремтіли, а ніздрі роздувалися. Я мовчала.

– Вона за сіллю зайшла.

– Дав солі-то? – іноді посмішка рятує від дикого крику ненависті і болю.

– Дав … – він опустив зелені очі.

– Який ти молодець, – нервовий сміх вирвався з моїх грудей. Далі – провал пам’яті.

Чула смутні крики у нього вдома, і його зле: «Забирайся», кинуте цій дівчині. Вдома була мама. Заплакані очі дали їй зрозуміти – краще потім, зараз питання ні до чого.

Пройшовши в кімнату, де стояв у вазі букет, подарований мені в честь дня народження, я зірвалася. Колючі троянди били відображення в дзеркалі, а з рук капала кров, залишена шипами. Заспокійливе, застиглі від жаху мамині очі, чергова пачка сигарет. Так банально і нерозумно, що навіть самій смішно.

Дзвінки його залишалися без відповіді, крики під вікном робили ще болючіше. Хоча … Куди вже гірше.

Мораль цієї історії? Чи не тіш себе ілюзією, дитинко. Ти не єдина.