Валі з самого ранку було не по собі. Її щоки просто розривалися від новин, які вона хотіла обвалити на свою старшу колегу Надію Іванівну, але ніяк не наважувалася.
Справа була делікатна, навіть сімейна. І стосувалася вона саме родини Надії Іванівни. Точніше, того факту, що ця сім’я висить на волосині.
А як ще, якщо буквально вчора Валя бачила чоловіка Надії Іванівни у кафе з іншою жінкою?! І досвідчена в серцевих справах дівчина точно знала, що це не ділове побачення.
На ділового партнера такими очима не дивляться, ручку потайки їй не гладять і таке дороге вино не замовляють. Тут точно мала місце зрада. А у Валі навіть фотографії цієї солодкої парочки є.
І тепер цю інформацію треба якось донести до бідненької Надії Іванівни. Валя навіть не уявляла, який біль це може завдати, тому притримувала руками щоки, що розриваються таємницею, і думала.
Думала вона про те, які слова підібрати, щоб і не поранити ніжне серце старшої колеги, і не прибрехати для червоного слівця (за Валею, яка обожнює пліткувати, таке було), і донести всю серйозність ситуації.
Пів року тому Валя вийшла заміж, і тепер дівчата, які посягають на чужих чоловіків, стали її ідейними ворогами. Раніше їй це було байдуже, але після вручення їй свідоцтва про шлюб, Валя стала ідейним борцем за подружню вірність.
Валя вирішила поставити себе на місце нещасної Надії Іванівни, щоб зрозуміти, як би вона хотіла почути таку неприємну інформацію, але майже одразу в очах защипало, в носі засвербіло. Валя розплакалася, чим дуже злякала Надію Іванівну.
Потрібні слова все на думку не спадали. “Ваш чоловік вам зраджує”. Ні, це дуже шаблонно. “У вас, здається, починають пробиватися роги”. Знову ні… Треба якось делікатніше, таки Надії Іванівні вже за п’ятдесят, може й погано стати від таких звісток.
Роздуми Валі тривали аж до вечора. Вона гризла олівець, дивилася у вікно, крадькома поглядала на незворушну Надію Іванівну.
До кінця робочого дня Валя зрозуміла, що треба говорити зараз, ще одну ніч з такою важливою таємницею вона не переживе, її просто розірве, як хом’яка.
– Валюшка, з вами все нормально? Ви сьогодні, м’яко кажучи, дещо розсіяні. У вас якісь проблеми? – спитала Надія Іванівна, вкотре впіймавши на собі зосереджений погляд юної колеги.
– У мене немає проблем, а от у вас так, – випалила Валя і, заплющивши очі, видала все, що крутилося і голові цілий день. До кінця розповіді вона фізично відчула, як їй полегшало.
Надія Іванівна розглядала фотографію на телефоні Валі. Та крутилася поряд, боячись одразу й за телефон, який у пориві емоцій запросто міг полетіти в стіну, й за Надію Іванівну, яка у свої п’ятдесят два роки для двадцятирічної Валі була вже старою. Раптом старенькій стане погано?
– Добре, – нарешті промовила Надія Іванівна і зовсім спокійно простягла спантеличеній Валі її телефон.
– Що тут доброго? – змогла видавити із себе вкрай здивована такою реакцією дівчина.
– Доброго тут те, що тепер у мене буде нова шуба, – нарешті посміхнулася Надія Іванівна і почала збиратися додому.
Валя вирішила, що у колеги раптово почалося старче недоумство, тому їй треба роз’яснити, що трапилося, раптом вона не зрозуміла, що то була за фотографія. Там же зрада, там інша жінка! Там же шлюб треба рятувати, бо чоловік піде!
– Валюша, я одружена довше, ніж ти живеш на цьому світі. Я знаю лікарів чоловіка, що вони лікують, я записую його на прийом в міру потреби, пам’ятаю, коли і які ліки йому пити, де лежать усі його документи, збираю сумку у відрядження, нагадую про дні народження друзів і близьких. Я готую йому парові котлетки та купую ортопедичні устілки. Я примудрилася порозумітися з його дуже вимогливою мамою. Ти справді думаєш, що він кудись піде? І ти справді думаєш, що та молода особа горить бажанням звалити на себе всі мої обов’язки?
З легкою іронічною усмішкою Надія Іванівна вийшла з кабінету, залишивши Валю багато думати про те, що таке взагалі сімейне життя і на чому воно тримається.
