Ми з батьками під’їхали на таксі до елітного двоповерхового котеджу, де проживала з батьками моя наречена, Анжела.
– У цьому будинку мешкає Анжеліка з батьками? – Поспішила уточнити мама.
– Так, мамо, – посміхнувся я, зрозумівши, що вона сильно розгубилася, побачивши багатий будинок.
Батько нічого не встиг сказати і якось оцінити побачене, оскільки ворота відчинилися, і назустріч нам вийшла Анжеліка.
– Ми на вас чекаємо! – Усміхнулася вона, запрошуючи нас увійти в будинок.
Мама обійнялася з Анжелікою і люб’язно привітала сватів, які вийшли до нас.
Проте, на їхніх обличчях ми прочитали повне здивування, та відсутність радості. Бажаючи якось згладити конфуз, мама представила себе та батька майбутнім родичам.
У відповідь аналогічного жесту не було. Батьки Анжеліки вирішили, що представлятися не варто.
– Проходьте, – грубо пробурчав сват і, ходою ведмедя, пішов у котедж.
Ми розгубилися, але поплелися за чоловіком. Саме тоді Ольга Петрівна спіймала себе вперше на думці, що дружби зі сватами не буде.
Переступивши поріг котеджу, я зрозуміла, що батьки Анжеліки є досить забезпеченими людьми.
Це все, про що я встигла подумати, бо на цей момент свій рот відкрив сват Леонід Дмитрович.
– Ну що, рідня, навіщо приїхали? – Наливаючи ігристе в келих, спитав господар будинку.
Від його запитання ми зніяковіли. Ми автоматично переглянулися, ніби подумки питаючи один одного, що тут, власне, відбувається.
– Познайомитися з вами хотіли, – зніяковіло відповіла я. – Наші діти разом рік, через місяць поріднимося, а один одного, виходить, зовсім не знаємо.
– І не варто, – єхидно захихотів Леонід Дмитрович. – Не думаю, що ми взагалі з вами спілкуватимемося після весілля. До чого воно взагалі, мені й досі не зрозуміло?
– Анжеліка каже, що кохає Арсенія, але за що його кохати? Я у його роки гори згортав, а він працює якимось рядовим водієм. Ось яка з тебе користь, зять?
– Як там говориться: зять – нічого “взяти”? – нарешті подала писклявий голосок розряджена сваха.
Ми роззявили роти від подиву, бо ніяк не чекали від нових знайомих подібних слів.
– Стоп! У мене намалювалася крута схема! – сам собі зааплодував Леонід Дмитрович, хитро дивлячись на Арсенія. – Треба знайти зиск у тому, що ти водій. Зливай бензин, а я знайду, куди його можна прилаштувати.
Почувши ці слова, я не витримала. Майбутній сват збирався втягнути мого сина у небезпечну аферу.
– Ви на що підбиваєте Арсенія? – ахнула я від жаху. – Якщо зловлять, засудять!
– Ой, Ольго Іванівно, вашої думки взагалі ніхто не питав, – відмахнувся він.
– Петрівно! – суворо виправила я його.
– Що? – здивовано спитав чоловік, пригубивши з келиха.
– Мене звуть Ольга Петрівна, – серйозним тоном уточнила я.
– Яка різниця, якщо це зараз не важливо, та й потім не буде важливо? – засміявся Леонід Дмитрович. – Я так сказав, і моє слово – закон!
– Сину, а ти чого мовчиш? – я обурено подивилася на Арсенія, який стояв осторонь з таким виглядом, ніби його ця тема взагалі не стосується.
– Не знаю я, – зніяковіло відповів він.
По обличчю Арсенія було видно, що він не збирається вступати з тестем в суперечку.
Усвідомлення цього спантеличило нас, і ми більше ні слова вимовити не змогли.
Ми з чоловіком зібралися додому. Перебувати й далі в будинку, де ми – порожнє місце, нам більше не хотілося.
До того ж господар будинку дедалі більше показував свою неповагу і, навіть, зневагу до нас.
– Ось дивлюся на вас і розумію, що ви звичайні злидні. Однак, не це страшно, а те, що Арсен пішов у вас! Така сама розмазня, як і ви, – уїдливо засміявся чоловік.
– Тільки я можу зробити з нього справжнього мужика! Тобі, синку, потрібно прямо зараз зробити вибір! – додав він, звернувшись до майбутнього зятя.
– Який вибір? – здивовано спитав я.
– Прямо зараз відмовляйся від своїх батьків! Тепер я буду твоїм батьком! – з гордістю промовив Леонід Дмитрович. – Тільки я зможу зробити з тебе справжнього мужика! Твій батько – розмазня, а мати – недалека.
– Не смійте так казати! – я змінився в обличчі й, мимоволі, стиснув кулаки.
– Арсен, ти чого голос підвищуєш?! – Анжеліка втрутилася в розмову і щосили відважила мені міцного потиличника.
Вперше за час знайомства вона дозволила собі підняти на мене руку!
– Правильно, дочко! – задоволений вчинком дівчини, зааплодував Леонід Дмитрович.
Радість чоловіка підхопила і сваха, яке теж почала голосно плескати вчинку дочки.
Я змінився в обличчі й, ледве зумів утриматися від того, щоб не схопити Анжеліку, та гарненько не струснути.
– Весілля не буде! Все скасовується! – ледве ворухнувши блідими губами, рішуче промовив я.
– Не неси нісенітниці, – розсміялася дівчина, яка вважала, що нічого поганого не сталося. – Не будь, як твої батьки!
– Вони тобі вже не подобаються? Ти говорила по-іншому, коли їла за одним столом з ними й, коли просила мою маму допомогти тобі з пошиттям сукні,
– Бач, чого надумав! – пропищала теща. – Весілля все одно буде, бо всі гості вже запрошені!
– Може й буде, та вже без мене! – я впевненими кроками попрямував до дверей.
Слідом за мною, з блідими обличчями, попрямували на вихід батько з матір’ю.
– Якщо ти зараз вийдеш за двері, то мене більше ніколи не побачиш, – шалено заверещала Анжеліка.
Я не вшанував її відповіддю, бо не збирався ніколи в майбутньому зустрічатися з нею!
Приголомшені цією подією, ми вийшли на вулицю і, близько пів години, чекала на таксі. Я попросив вибачення у батьків за те неподобство, свідками якого вони стали.
За годину, наше щасливе сімейне життя, що маячило на горизонті, остаточно зруйнувалося! Дякувати Богу, що гниле нутро сватів, розкрилося до весілля, і я не зробив найбільшу помилку у своєму житті!
Вчасно й Анжеліка показала своє справжнє обличчя! Як можна було ввести мене в таку оману? Вони вважали, що я вже нікуди не подінуся, бо гостей на весілля покликали?
А, можливо, це “театр одного актора”, щоб позбавитися від такого “зятя-водія”? Як ви вважаєте?
