Віктор вже сказав закоханій дівчині, що в наступному році неодмінно зіграє з нею весілля. І нехай на її пальці обручки не було, вона без жодних сумнівів вважала себе нареченою

“Велика удача та справжній подарунок долі очікує у передостанній день року на Риб. Будьте позитивними і готовими прийняти найбільше везіння в своєму житті” – Віта згадувала гороскоп на день, який прочитала вранці.

Поки зірки обіцяли дівчині неабияке везіння, Віта втратила гаманець, телефон, загубилася у незнайомому місті – і все це за останні 15 хвилин. А ще вона забула назву готелю, де мала зустрітися зі своїм нареченим.

Віта і Віктор збиралися на різдвяні канікули у гори. Вони зустрічалися вже більше року. І хоч і жили у різних містах, але дуже любили одне одного. Віктор вже сказав закоханій дівчині, що в наступному році неодмінно зіграє з нею весілля. І нехай на її пальці обручки не було, вона без жодних сумнівів вважала себе нареченою.

Віктор мешкав у столиці, Віта ж жила в невеличкому містечку в сусідній області. 31 грудня вони мали виїхати з Києва потягом, а зустрітися вирішили на день раніше. Віктор забронював готель, щоб їм було зручніше. Хоча Віта була б рада і побувати у нього в гостях. Але наречений наполягав, бо мешкав на зйомній квартирі з другом.

Коли Віта прибула на автовокзал, вона вирушила у бік метро. Не дуже їй хотілося витрачатися на таксі, а Віктор не мав змоги зустріти особисто. Посеред натовпу вже у підземці Віта хотіла подивитися кращий шлях до готелю, як раптом виявила, що телефона немає. Так само вже не було і гаманця.

Це її налякало, сльози зрадницьки потекли по щокам. Вона уявляла, як Віктор її чекатиме, а вона так і не прийде. Як він буде переживати і шукати її по всьому місту. Напевне приїде на автовокзал і розпитуватиме всіх водіїв. Але це нічим не допоможе.

Вона зайшла в потяг метро і доїхала до знайомої станції “Хрещатик”. Там піднялася наверх і зайшла в перше-ліпше кафе. Якийсь час просто сиділа за столиком, а трохи згодом ризикнула і підійшла до дівчини, яка сиділа сама.

-Можна від вас подзвонити? У мене телефон вкрали. І гаманець…

-Телефонуй. Тільки тут сідай навпроти мене і телефонуй. Ти не ображайся, але це дуже дорогий телефон.

Віта вмостилася напроти незнайомки. Вони були приблизно одного віку. Власниця телефону виглядала яскраво і святково, але якось самотньо. Віта ж виглядала розгубленю і втомленою тяганням валізи.

Віта якийсь час дивилася на екран, хотіла набрати номер та все ніяк не виходило. І тут вона простягнула телефон незнайомці назад. А очі її сповнилися сльозами.

-Ти не знаєш номеру, я вгадала?

-Не знаю…

-Кажеш все вкрали, нічого немає?

-Нічогісінько.

-Давай я замовлю тобі сніданок і каву?

-Дякую, але просто каву. Я не зможу зараз нічого їсти. Я вам дуже вдячна.

-Давай на ти? Я Оля, а тебе як звати?

Так дівчата розговорилися. Віта зігрілася, розслабилася і заспокоїлася. Навіть іноді сміялася, такий цікавий з Олі був співрозмовник. Виявилося, що Оля студентка і живе у гуртожитку з подругою. От тільки подруга зазвичай у свого хлопця, тож кімната пустує. Оля навіть запропонувала незнайомці у неї переночувати.

-Ви ж завтра їдете в Буковель. Це спочатку потягом до Івано-Франківська. Ти можеш завтра приїхати на вокзал до відправлення потяга, там і знайдетесь.

План був ідеальним. Бо назву готеля у Києві згати у Вікторії так і не вийшло, а відшукати потрібний готель у столиці було завданням нездійсненним.

Так дівчата поїхали у гуртожиток, Віта хотіла віддячити своїй рятівниці, тож дістала з валізи запаси на новорічні свята – пляшку ігристого і баночку ікри. Оля теж доклала всіляких смаколиків з холодильника і дівчата святкували. Знайомство і прийдешній новий рік.

Як і було зазначено у гороскопі, Віта намагалася триматися позитивно. Єдине, раз у раз перед очима поставала картина, як розгублений Віктор її усюди шукає. Їй було його так зараз шкода, але вже завтра вона усе йому пояснить і вони їхатимуть назустріч горам і все у них буде добре.

-Соцмережі. Ти мене слухаєш взагалі, Вікторія? Соцмережі у тебе є? А у Віктора твого?

Тут Віта неочікувано прийшла в себе. Точно! Вона щоправда паролі не пам’ятає, а сімку взагалі буде потрібно відновити. Проте можна ж написати зі сторінки Олі. Відшукавши його сторінку, Віта хотіла натиснути на “відправити повідомлення”, але спинилася. Він був у Олі в друзях. Дівчата переглянулися.

-Віктор Ткачук і є твій Віктор? Тобто прям ось цей, що на фото, він?

-Та він. Ви знайомі?

-Не те щоб дуже. Бачилися. Віта, мені шкода тобі про це казати, але моя подруга з ним живе.

Об цю фразу розибися всі надії, а разом з тим і серце юної дівчини. Нарешті стало зрозуміло з яким товаришем він живе і ще багато інших дивацтв. А тим часом Оля розповіла про нього, що знала. Це все неможливо було пов’язати з образом її нареченого, проте, потрібно було якось прийняти.

Подруга Олі зустрічається з ним не один рік і він, зазвичай, на свята обіцяє їй в новому році весілля і каблучку. Подружка вірить, а ось Оля каже, що це дуже дивна поведінка. І ось цього року, коли він кудись збирався на свята і залишав подружку саму, Олі це здавалося дуже підозрілим.

Бажання написати Віктору зникло і скоро вже міцний напій повалив обох дівчат в сон. Наступного дня Оля все ж збиралася на вокзал. Вона багато чого обдумала, але потребувала розмови з ним. Все ж він її наречений. Чи ні? Немає значення.

Квиток на потяг був в телефоні, тепер його вже не знайти, але час відправлення дівчата без проблем подивилися в інтернеті. Оля дуже хотіла провести свою нову знайому, але та навідріз відмовлялася. Єдине, що Віта все ж у неї погодилася взяти – це трохи грошей в борг.

Атмосфера на залізничному вокзалі була святковою. Гарна ялинка, прикраси всюди. Люди метушилися. Віта стояла недалеко від потягу і вишукувала у натовпі знайому постать. Віктор не змусив довго себе чекати, проте до потягу шагав не один. У руці він міцно стискав тендітну ручку своєї супутниці.

Певно вчора він не бігав і не шукав свою загублену наречену. Він здав її квиток, а новий купив на інше ім’я. І жодних проблем.

Віта сіла в останній автобус до свого міста, на який просто дивом встигла. Вона ще раз подумки перечитала пораду від астрологів і замислилась. Напевно це і є величезне везіння, втратити чоловіка, для якого вірність – це пустий звук. Скільки болю він би їй ще приніс? Вона загубила телефон, гаманець, а ще зрадника. Не надто висока ціна, якщо так подумати.

Неприємно звичайно, але ж все життя попереду, а навколо так багато хороших людей. Таких як Оля, наприклад. Лицемірство Віктора його до добра не доведе, а ось у Віти доля обов’язково складеться добре. А ви як вважаєте?

Related Post