Хочу поділитися своїм життєвим досвідом про те, що людина сама вершить свою долю, і над усіма своми інстинктами має владу.
Коли я перший раз побачила його, було таке відчуття ніби мене хтось сильно вдарив. Все навколо ніби зупинилося. Дивне відчуття.
Він одружений, у нього є дитина, і вони з дружиною в процесі розлучення. Все це я дізналася від його сестри, моєї найкращої подруги. Дружу з нею вже кілька років, але і не знала, що у неї ТАКИЙ брат.
Я сама знайшла його в соц. мережах, написала, і закрутилося. Він відповідав на мою активність, але без вогника. Я писала, він відповідав. Сам писав вкрай рідко, тільки коли я “пропадала” на кілька днів. Ніколи сам не дзвонив. Іноді писав такі ніжності, що я могла проридати всю ніч, від того, що його не було поруч. Нас розділяли півтори тисячі кілометрів. Про розвиток його сімейної історії я дізнавалася у всіх подробицях від його сестри. Не писати і не дзвонити я йому вже не могла, це була якась залежність. Якась божевільна любов. А в тому, що це любов я не сумнівалася!
Він вчиться дистанційно, я роблю йому контрольні з усіх предметів (на шкоду власному диплому!). Я готова була зробити для нього взагалі ВСЕ. Йому навіть просити не треба було, я сама пропонувала свою допомогу.
Так тривало близько року, наступного літа він приїхав. Кохання-зітхання і шалене щастя тривало два місяці. Йому знову потрібно було їхати.
Знову кілька місяців листування.
Дізнаюся, що в соц. мережі він спілкується з іншою моєю подругою. Ніякого криміналу в цьому немає, але мені вже нічого не доведеш. Він – моє ВСЕ. Шалено боляче.
У цей момент я зупинилася.
Зрозуміла, що занадто сильно залежу від цієї людини. А у відповідь отримую мінімум. Тільки ту порцію, щоб я нікуди не поділася. А мені так хотілося ніжності, турботи, розуміння, любові, мені дуже хотілося любові.
Я перестала писати, дзвонити, допомагати. І, о диво, про мене згадали! Але для мене ця історія вже скінчилася.
Були моменти, коли я кричала від болю. Дивного, не фізичного, болю. Передати ці ломки словами складно. Ніколи б не хотіла пережити це знову.
Через пару місяців стало легше.
Напружувала його сестра, яка любила розповідати про свого брата. Я розірвала відносини і з нею. І з тією, іншою подругою, з якою він ще трохи спілкувався. Переїхала в інший район міста. Заблокувала цю трійцю у всіх соц. мережах.
Я викреслила зі свого життя цю історію і всіх людей з нею пов’язаних. Тому що я можу, я – людина розумна, інстинкти наді мною не владні. Я сильніше.
Знайшла нових друзів, через час і хлопця. Зараз я заміжня, у мене чудовий синок і я щаслива! Я не можу саазать, що я люблю свого чоловіка. Люблю як тоді, того, іншого. Чоловіка я поважаю і ціную. І він мене теж. Я ні про що не шкодую. У мене немає почуття незавершеності, бо я сама все завершила. Не варто шукати взаємність там, де її немає.
Я перемогла інстинкти. І ти зможеш.
