Вляпалася я із заміжжям так, що ворогові не побажаєш. Хоч і в шлюбі була менше за рік, а розгрібаю вже майже два роки. Чоловік виявився з неадекватним, як і його родина. Досі не може пробачити мені розлучення, хоч вже близько двох років минуло. Та й на розлучення він подав сам

Вляпалася я із заміжжям так, що ворогові не побажаєш. Хоч і в шлюбі була менше за рік, а розгрібаю вже майже два роки. Чоловік виявився з неадекватним, як і його родина. Досі не може пробачити мені розлучення, хоч вже близько двох років минуло. Та й на розлучення він подав сам.

До шлюбу ми нормально жили у моїй квартирі, жодних особливостей за майбутнім чоловіком тоді я не помітила. Ну часто дзвонить мамі, на мені це ніяк не позначалося, тому мені було все одно. А ось після весілля все покотилося шкереберть.

Чоловік майже одразу після весілля заявив, що жити ми маємо у його батьків. На моє запитання “навіщо” відповів, що так буде краще.

– Мама не переживатиме, до того ж вона вдома постійно, тобі не доведеться прибиратись і готувати, а коли зʼявиться дитина, вона з нею допомагатиме. Для мене було дивним бажання тридцяти чотирирічної людини жити з батьками, але кохання ж. І я погодилась.

Ні до чого хорошого це не призвело. Чоловік увесь час проводив зі своїми батьками. Ось прийшов з роботи – сів із мамою чаї пити, потім із татом телевізор дивитися, потім пішов у комп’ютер пограв. Часто я навіть засинала одна, бо чоловік із мамою на кухні за розмовою сидів.

Пропозиції кудись увечері сходити завжди відхилялися. То він мамі обіцяв одне, то батькові інше. А потім почав заявляти, що нема чого гроші витрачати, нам настав час подумати про декрет.

Потім мене переконували, що мою квартиру треба здати. Бо свекруха спати спокійно не могла, в мене ціла квартира простоює. Я на той момент ще жила сподіванням переконати чоловіка перебратися жити окремо, тож відмовилася. Свекруху це не влаштувало.

– Зараз кожен намагається зайву копійчину заробити, а ти вередуєш. Отримуєш мало, син все на собі тягне, а ти навіть допомогти не хочеш.
– Я нормально заробляю, не треба намовляти!
– Це ти зараз заробляєш, а от у декрет вийдеш, то й усе.

Увечері чоловік мені влаштував скандал, що я не згодна з його мамою. Мовляв, вона діло каже, хоче як найкраще для нас, а я з нею ще сперечаюсь.

Потім свекруха почала копатися в моїх речах – у шафу залізла, розкритикувала всі мої вбрання, сказавши, що вони більше підходять для легковажних дівчат в пошуку, ніж для заміжньої жінки. А потім вона залізла в сумку і десь там за підкладкою знайшла спосіб контрацепції, що завалявся.

Він туди потрапив ще під час наших побачень із її сином, а потім через дірку в кишені провалився кудись у надра сумки, де його знайшла свекруха.
– Ось я ж казала, що вона ****! – З виглядом переможниці кинула вона зімʼятий часом квадратик на стіл.
– Може, вона зовсім і не на роботу ходить? Сину, кого ж ти привів у наш дім!

Я терпіти більше не стала. Заради чого я взагалі слухаю цю дивну тітку? Я зібрала сумки, викликала таксі та поїхала до себе на квартиру, радіючи, що не піддалася на вмовляння та не здала квартиру.

Чоловік тиждень не дзвонив, потім написав повідомлення, що подає на розлучення. Так, будь ласка, я була тільки за. За цей тиждень я стільки всього встигла передумати, що сама вже дійшла такого ж висновку.

Шлюб тривав вісім місяців, ділити нам не було чого, дітей, слава богу, не нажили. Те, що рідня чоловіка почала розповідати всім, що розлучилися ми з ним через мої постійні зради, було очікувано. Цей придурок розмалював усі стіни в моєму під’їзді всякими образами, потім приїжджав зі своєю матір’ю вимагати назад усі подарунки, навіть на роботу до мене прийшов, щоб учинити скандал.

Я думала, що з сорому згорю. Періодично він приїжджав з квітами та казав, що ми можемо ще почати спочатку, адже він так мене любить. Після чергової відмови розпочинав свою диверсійну діяльність із новим ентузіазмом.

Писала на цього ідіота заяви до поліції, але там мені нічим допомогти не могли. Колишній продовжував набридати, обіцяючи, що я ще приповзу до нього. Цей театр абсурду тривав півтора року. Потім я познайомилася з молодим чоловіком, у нас почали складатись стосунки і я одразу розповіла йому, що відбувається в моєму житті. Це було відверто, тому що неприємностей колишній завдавав багато, не кожен погодиться на стосунки з дівчиною за таких умов. Але мій новий чоловік сказав, що його це не лякає.

Жили ми в мене, тож з колишнім мій чоловік зіткнувся дуже швидко. Справа мало не дійшла до бійки, але я буквально висіла у свого хлопця на руках, ще не вистачало сидіти через якогось ідіота. Заяву колишній таки написав, але в нас були у свідках усі сусіди, які вже були в курсі наших стосунків, вони півтора року цей цирк спостерігають. Тож обійшлося.

Колишній продовжував пакостити. Він навіть на машині мого чоловіка колеса спустив. Я достеменно знаю, що це він, але довести не можу. Ще він приходив до моїх батьків, щоб розповісти про мене гидоту. Тато його ледве зі сходів не спустив. А потім у під’їзді з’явилися чергові образливі написи та хтось (цікаво, хто ж це міг бути) вимазав двері собачими екскрементами.

Я була вже на межі, мій чоловік казав, що може розібратися, але я боялася, що це скінчиться погано. А потім він запропонував переїхати. У нього рід ня в іншому місті живе, спочатку можна пожити в них, а потім винайняти квартиру. Я довго вагалася, але потім вирішила, що гірше вже навряд чи буде і погодилася.

Це було найкраще рішення. Мене прийняли як рідну, родичі мого чоловіка виявилися дуже тактовними та чуйними людьми. Ось уже кілька місяців у них живемо, ні словом, ні ділом мені ніхто не дорікнув. Чоловік зробив мені пропозицію, вирішили, що зіграємо весілля, через рік, коли влаштуємось і будемо фінансово стабільні. Мені допомогли влаштуватися на гарну роботу, наречений теж працює. Думаємо збирати на квартиру.

Я поки що з побоюванням ставлюся до всього, але поки що від нареченого та його родичів я бачила тільки добро. Сподіваюся, цього разу мені пощастить. Від колишнього ніяких звісток немає, на моє велике щастя.

Я змінила номер, у соцмережах не сиджу, а квартиру здаю. Він кілька разів навідувався до батьків, але ті його послали далеко й надовго.

 

You cannot copy content of this page