Після того, як я овдовіла, 11 років тому, сенсом мого життя став єдиний син, Артур. Усіма силами я намагалася виховати з нього хорошу людину і справжнього чоловіка.
І вважаю, що мої спроби бути доброю та сучасною матір’ю, увінчалися успіхом. Хлопчик виріс без будь-яких проблем і вивчився, ставши спеціалістом у своїй сфері.
В юності він мав деякі проблеми. Якщо в колі друзів він відчував себе впевнено, то з протилежною статтю були невеликі проблеми. Він довго не міг знайти собі дівчину, а коли знайшов, був покинутий і довгий час від цього страждав. З іншого боку, він посилив старання щодо навчання. Однак справи амурні у його віці важко переоцінити.
Зрештою, на одній із вечірок Артур познайомився з дівчиною Валею. За його словами, вона йому одразу сподобалася. Діти почали гуляти разом, а потім вирішили спробувати зустрічатися. Все це переросло у щось більше і вилилося у весілля.
Не можу сказати, що вони не мали проблем. Але про якісь серйозні сварки він принаймні мені не розповідав. А ми із сином дуже близькі. Можемо поговорити практично про що завгодно.
Я рано його народила, тому мені приємно знати, що мій погляд на проблеми його покоління все ще залишається свіжим.
А потім, якось несподівано, Артур став батьком. Я була рада просто неймовірно. Збулася моя мрія: син влаштований, із дружиною, з дитиною.
Чого ще бажати? Та й, якщо чесно, приємно досі ловити на собі ледь приховані чоловічі погляди, знаючи при цьому, що ти — справжнісінька бабуся. Ну і що? Так навіть краще.
Днями я вирішила пройтися магазинами. Був чудовий суботній день, саме час, щоб зайнятися шопінгом та підшукати щось онукові з іграшок. Не те щоб він цього потребував, але чому б і ні? Телефон я з собою не брала, не хотіла відволікатися через дрібниці.
А коли прийшла додому, побачила штук 10 пропущених дзвінків від матері Валентини. Вона жінка у віці, писати повідомлення не вміє. Я взагалі спершу подумала, що вона помилково мені стільки разів дзвонила. Але передзвонити треба.
Відповіла вона голосно. Ні, вона просто репетувала в трубку. Заявила, що мій син — безсовісний тиран та мерзотник. Вигнав власну дружину з дитиною, напився і вчинив бешкет. Називала його всякими лайливими словами та все таке. Коротше, я — мати справжнісінького чудовиська.
На мої дзвінки він не відповідав, тому через 5 хвилин таксі вже мчало мене до його будинку. Потрібно було у всьому розібратися, повторюся, така поведінка була зовсім не притаманна Артуру. А я його бачила минулого тижня і все було нормально.
Відчиняю двері. А там кошмар. Речі розкидані по квартирі, десь щось розбито. Сам син сидить на дивані, в повному неадекваті, дикі очі. Побачив мене, почервонів.
Я не знала, що робити. Кричати в такій ситуації було б безглуздо. На вигляд зрозуміло, що на діалог він не піде. Поліцію викликати чи швидку? Одним словом, жах.
Хвилин через 15 Артуру стало краще і він хоча б почав намагатися пробубнити щось зрозуміле. Потягся до якогось паперу на комоді і шпурнув у мій бік. Що б це могло бути?
Тест на батьківство. Документ, якого я зовсім не очікувала побачити. Що ж, виходить, не бути мені молодою бабусею. Ну, а якщо серйозно, ситуація дуже сумна. Через годину, після душу та кількох чашок кави, Артур розповів мені, як усе було. Це він зробив тест, бо давно щось підозрював, та не хотів сам собі вірити.
Після скандалу невістка пішла, забравши із собою дитину. Як я зрозуміла, вона знала все з самого початку. Але встигла на прощання звинуватити мого сина у всіх смертних гріхах і голосно грюкнути дверима. А Артур, не витримавши напруження, пішов у сусідню наливайку. Далі ви знаєте.
На мої дзвінки невістка не відповідала. Довелося знову дзвонити до свахи. На мої справедливі претензії вона відреагувала своєрідно.
Сказала, що її донечці та онучці тепер доведеться залишитись у неї. Знову наговорила гидот про мого сина. А потім… Повелася ще мерзотніше. На понижених тонах вона почала мені погрожувати.
Мовляв, цей «папірець», тобто тест, нічого не означає. А мій син накричав на дружину і взагалі, може, навіть побив. Та й, за словами моєї невістки, він був таким собі чоловіком.
Але що важливіше, штампи у паспорті у них уже стоять. Тож після розлучення вони заберуть у мого сина все. Поділять майно, боротимуться за кожну копійку.
А ми всі знаємо, на чий бік постає суд у більшості випадків. У своєму синові я впевнена на 100%. Не міг він поводитися так, як вони наговорюють. Раніше ніяких проблем не було.
Але я не юрист. І не розумію, наскільки реальним є все те, що мені наговорили. Звичайно, розлучення потрібне обов’язково. Але що за цим буде?
Якщо на цьому сайті є люди, які хоча б віддалено можуть мені пояснити, чим все це може обернутися, я буду дуже вдячна. А поки що сиджу вся на голках. Хто ж знає, чим усе це скінчиться. І все ж так було добре. Але в одну мить як грім серед ясного неба. Все зникло.
