– З сином спілкуємося, з онукою та онуками спілкуємося, з невісткою не спілкуємось. Вона повз проходить, навіть не вітається, — розповідає Любов Романівна.
Євген, син Любові Романівни, одружився з колишньою однокласницею. Аліса та її батьки жили у сусідньому будинку. Спочатку молодята жили з батьками Аліси.
– Одразу їм сказала, щоб іпотеку брали. Не діло це, батьків стискати. Виросли, одружилися, повинні за розум взятися, хоч кімнату, хоч гуртожиток купити, щоб ні від кого не залежати. Женя сказав, що ще встигне. Не встиг!
Батьки Аліси розлучилися, й батько від них пішов. У молодого подружжя діти з’явилися. Спочатку донька, а за два роки – синочок.
Невдовзі, Алісиної матері не стало. Сім’я сина Любові Романівни залишилася проживати у двокімнатній квартирі, Аліса стала одноосібною власницею.
– Невістка знову в положенні. Їх двоє, онука, онук та ще один онук на підході. Квартира двокімнатна. Пропонувала їм розв’язувати питання із розширенням.
– Щоб усім місця вистачило. Продати квартиру, взяти іпотеку. Ми допомагали б, — розповідає Любов Романівна.
Євген і радий був, але Аліса не хотіла продавати своє майно. Вона запропонувала збирати гроші на перший внесок і лише тоді вплутуватися в іпотеку. Двоє дітей, третій на носі, Євген — єдиний годувальник. Чи багато накопичиш?
– Питала у невістки, чого вона боїться! Якщо зі свого майна зробити спільне, це б все вирішувало. Дошлюбне, або отримане у спадок, у будь-якому випадку залишається тому, чиє майно було спочатку.
– Аліса підтвердила мою правоту і сказала, що про житло більше повинен думати Женя. Женя подумав би, якби не необхідність утримувати сім’ю!
З’явився у Любові Романівни третій онук. Євген працював дедалі більше, дедалі частіше пропадав на роботі. Старші онук та внучка між собою ладити перестали, кімнату ділили.
– Аліса зла ходила. Жалілася, що Женя їй не допомагає. Нашу допомогу невістка вважала краплею в морі: ми з чоловіком, кілька годин на день, з малюком гуляли.
– Навіть не знаю, яка допомога вважалася б достатньою! Усіх онуків до себе забрати? – Розповідає Любов Романівна.
Коли їхньому молодшому синові стукнуло чотири роки, Аліса зібралася працювати.
– Чоловік спадок отримав. Однокімнатну квартиру від дальньої родички. От Аліса зраділа! Відразу погодилася на продаж своєї квартири, вирішивши все за нас!
– Вона вважала, що ми спадщину продамо, а гроші Жені віддамо! Захотіла невістка заміський будинок. Сама в інтернеті приблизні ціни на будинки знаходила, підшукувала будинки за відповідною вартістю.
Батьки Євгена, вислухавши невістку, були неприємно вражені.
– Аліса говорила про це так, ніби все вже вирішено, справа лишилася за малим — продати її квартиру, спадщину та купити будинок!
Євген до її міркувань і планів поставився скептично. Батькам сказав, що ні на що не претендує, але якщо спадок батька буде продано, а гроші дістануться йому, то заперечувати та грати у шляхетність не стане.
Прийшла до них, та запитала Алісу:
– Ти ж не хочеш свою квартиру перетворити на спільно нажите майно, то чому мій чоловік повинен свою квартиру перетворювати на чуже спільно нажите майно?
– Аліса сказала, що це заради дітей. Я знову запитала: чому вона заради дітей нічого не зробила зі своєю квартирою? – Розповідає Любов Романівна.
Пропозицію Любові Романівни та її чоловіка Аліса з гнівом відкинула. Батьки Євгена знову запропонували матеріальну допомогу: здавати однокімнатну спадщину, гроші передавати Євгену та Алісі для погашення іпотеки.
– Аліса розлютилася. Сказала, що ми давимо на неї, а вона розуміє, що цього не потрібно робити. Мовляв, ми мріємо, щоб вона без житла залишилася, продала, вклалася у спільну із Женею іпотеку та залишилася ні з чим. Знову двадцять п’ять!
Кожен залишився при своєму! Домовитись і дійти якогось адекватного для всіх сторін варіанту розв’язання житлового питання, не вдалося.
Тільки Аліса причаїла образу через непродану спадщину! Перестала спілкуватися з батьками Євгена.
– Внучка та онуки одну кімнату ділять. Вона туди лише спати ходить. Чи у подружок, чи на кухні, чи у нас удома сидить.
– Внучка вже велика, підліток, тим більше дівчинка, їй особистий куток потрібен, а не на очах у молодших братів жити.
З нинішніми цінами на житло, Євгену та Алісі мало що світить. Виховання та утримання трьох дітей влітає в копійчину. Вони, звичайно, трудяги, але зірок з неба не хапають, не мільйони заробляють.
Туляться в п’ятьох у двокімнатній, в тісноті та в образі. А чому в тісноті? Через хитрих свекрів! Так вважає Аліса, тому й не вітається.
– Внучка налаштована серйозно: після школи планує їхати до іншого міста вчитися, жити у гуртожитку хоче. Каже, що у гуртожитку бодай сусідки, а не сусіди.
На батьків сердиться через те, що в неї тільки брати. Нічим добрим це все не закінчиться. Поїде внучка і згадуй, як звали. Дурна у нас невістка!
Ніхто не думав її обманювати, ми з чоловіком про онуку та онуків думали. Женя, може, й заробив би на житло, якби не невістка.
Все добро невістка забула! Ходить, злиться! Добре їй, звалила з хворої голови на здорову і в вус не дме. Мені внучку шкода, онуків шкода, сина шкода. Дурна мати – горе в сім’ї! Вам так не здається?
