Ми живемо цивільним шлюбом вже два роки. І ці два роки всі навколо постійно говорять мені, що я мушу, якнайшвидше розлучитися з моїм коханим.
Все тому, що ця людина зовсім не пристосована до життя. Найголовніший його недолік – це постійна брехня. Підставити мене, не виконати обіцянки – для нього це норма життя. Коли говориш йому, що він обіцяв до певного терміну щось зробити, виявляється, що він сказав це, щоб я від нього відстала.
Друге: він живе моїм коштом. Від цього сумно. То він не може знайти роботу, то просто просить позичити гроші, але повертати і не думає. Я знаю, що сама винна, привчила його до цього. Адже з початку стосунків якщо виникала якась фінансова проблема, я миттєво бігла до нього із заповітною сумою, яку він клявся повернути. У підсумку або повертав по копійках, або й зовсім не повертав.
Деякий час він отримував більше за мене, але я продовжувала його утримувати: одяг, техніка, борги. Він навіть жодного разу не заплатив за квартиру, не прагнув якось прикрасити наше житло, додати комфорту та затишку. І коли я прошу його повернути мені борги, він каже, щоб я припинила витрачати гроші на необов’язкові речі, тоді мені на все вистачить — ніби він мене утримує.
Четверте: повна неповага до мене. Коли я пішла на підробіток (все одно вечорами я просто дивилася телевізор, спілкування вже давно скотилося в «не заважай мені!»), він став незадоволений. Спроби хоч кудись сходити, як правило, закінчуються відмовками, а потім йдуть закиди, що я не хочу кудись з ним ходити.
Але я його люблю і готова багато прощати. І мені з ним зручно. Готує лише він. Завжди. За дуже рідкісним винятком. Так уже повелося з часів його безробіття. Він добрий і лагідний. Сильний. І це тримає мене поряд із ним.
До того ж останнім часом я набрала вагу, перестала носити сукні та підбори, рятуюсь від депресії роботою. І навіть не уявляю, що хоч хтось подивиться в мій бік, і від цього заплющую очі на багато чого в його поведінці. Дуже хочу його змінити, але як?