Якось захворіла одна з моїх колег і мені довелося виходити на роботу замість неї, хоча в мої обов’язки така робота не входить та все ж. Словом вдягла я фартух, взяла меню і піднос в руки і пішла обслуговувати столики. День мав бути важкий, адже на вечір замовити банкет відразу на 8 столів.
Точніше сказати 2 бенкети, одні з замовників мої знайомі, у них там якийсь корпоратив, інші мені люди не знайомі. Їх обслуговуванням займався адміністратор закладу, тому він в погоджував меню та інші важливі моменти.
Я прийнялася за роботу, почала обслуговувати ті столи, де відпочивали мої знайомі. Там до мене віднеслися з повагою, всі знали що я власниця закладу.
Трошки пізніше підійшли і інші відпочиваючі, всілися, я підійшла з меню і тут же зрозуміла що ці люди мої однокласники. Мене вони звісно ж не покликали, а все через те, що моя сім’я була дуже бідною і перші кілька років я на зустрічі не ходила через брак грошей, а потім мене просто перестали запрошувати.
Я підійшла до дзеркала, впевнилася що все в порядку, і пішла до стола. З мене звісно ж посміялися і познущалися. Прикололися з приводу того, що як на офіціантку я непогано виглядаю, мабуть ще якісь обов’язки виконую, чи сплю з власником.
Мені стало дуже образливо. Тут якраз і зал приїхав мій чоловік, і звільнилася ще одна офіціантка яка допомагала на кухні, я зняла фартух і ми з чоловіком пішли за стіл тієї іншої компанії, нас запросили.
Добряче “насвяткований” мій однокласник, вигукнув, дивіться, а Тоню зняли нашу, а, красуне, скільки за годину береш? Тут мій чоловік встав і просто врізав. Звісно не знаючи всієї ситуації однокласники почали просити покликати хазяїна.
Я сказала що це і є власник, і так я з ним сплю, бо він мій чоловік. А ще, я порадила не з’являтися більше в мережі наших магазинів, ресторанів та готелів, бо їм там не раді.
Всі почали вибачатися, бо якби ж вони знали що я.. Але мені всеодно, я ціную людей за їх вчинки, а не слова, і бачити їх не хочу.
