Шістнадцятий день народження для Марії мав стати особливим. Після її численних прохань та умовлянь батьки погодилися: дівчинка доросла, відповідальна, їй можна дозволити відзначити день народження з друзями. Увечері. У піцерії.
– Мамо, тату, для мене це буде найкращий подарунок! – запевняла дівчина, а батьки лише зітхали та посміхалися, згадуючи, як самі у її віці хотіли бути дорослими та самостійними.
Маша заздалегідь запросила друзів, створивши у програмі запрошення та красиво їх оформивши. Сама сходила в кафе і забронювала два сусідні столики.
Сама склала плейлист, записала на флешку та віддала адміністратору кафе – щоб на святі звучала музика, яка їй подобається.
Напередодні свята вона ще раз нагадала друзям, що завтра, о дев’ятнадцятій вона на них чекає у кафе, і друзі підтвердили – звичайно, прийдемо! Хто від свята просто так відмовляється!
Так, підтвердили усі. Крім найкращої подруги, Кіри.
– Сорян, Машо, у мене тут це … Загалом, у мого майстра манікюру на завтра з’явилося віконце. Саме о сьомій вечора.
– Давай ти днюху на пару годин пізніше перенесеш, га? – Маша розгубилася.
– А це як? Перенести на дев’яту вечора?
– Ну що за дитячий садок! – смикнула плічком Кіра. – Ну прийдеш додому не о десятій, а о дванадцятій. Це ж твоя днюха! Твоє свято.
– Вибач, але ні.
– Ні? Я твоя найкраща подруга! Загалом так. Ти подумай, що для тебе важливіше – я, чи всі інші. Дуже добре подумай. І напиши мені своє рішення.
Маша прийшла зі школи засмучена, а коли мама повернулася ввечері з роботи та запитала, що трапилося, вона зовсім розплакалася.
– Я не знаю, що робити! Кіра сказала, що, якщо я не зроблю так, як їй зручно, значить, я не ціную нашу дружбу…
Мама насупилась, а потім раптом тихенько розсміялася:
– Пробач, доню. Це я не над тобою. Ех… Ось що означає – ми з тобою близькі родичі… Навіть проблеми у нас однакові…
– Ти про що?
– Ось що, – вона посадила доньку за стіл, налила чай і поставила перед нею вазу з печивом. – Я не можу тобі радити, як вчинити.
– Це твоє життя і твоя подруга. Я просто розповім тобі історію зі свого життя. Сподіваюся, вона допоможе тобі прийняти слушне рішення.
…З Христиною Олена дружила з першого курсу. Подрузі навчання давалося важко, часто Олена розв’язувала за неї завдання на контрольних і допомагала шпаргалками на іспитах, зате Кріс була вкрай товариською і веселою.
Душа компанії. З нею ніколи не бувало нудно – вогонь дівчинка!.. До того ж Кріс була з заможної родини, а тому у неї завжди були наймодніші вбрання, та найкраща косметика.
Вона охоче радила подрузі, що можна “брати”, а що “повна фігня” – вона цілком могла собі дозволити купити баночку дорогого крему, а на наступний день викинути її, бо не сподобався запах. Або викинути нові джинси через тиждень, бо «не зайшли».
Після закінчення інституту дівчата зустрічалися рідше, все-таки робота забирала багато часу та сил. Проте Олена, як і раніше, вважала Христину своєю найкращою подругою.
І, звичайно, коли Ромка зробив їй пропозицію, вона одразу вирішила, що Христину на весілля запросить обов’язково!
Ох, цікавий був час… Грошей мало, а свята хочеться… Запрошених планувалося не надто багато – гостей п’ятнадцять, тільки найближчі, але все одно було зрозуміло, що витрати будуть пристойні.
Як же вони крутилися тоді! Сукню та костюм знайшли на речовому ринку, туфлі Олена взяла у своєї мами, а Ромка черевики – у старшого брата. Каблучки купили найтонші, зате справжні, золоті!..
А ресторан? Взагалі, сміх! Через десяті руки тато домовився про оренду буфету на держпідприємстві – інтер’єр, звичайно, там був не як в елітному закладі.
Довелося маскувати кульками, зате ціни були цілком підхожими навіть для молодих людей. Страви були, хоч і не вишуканими, зате якісними та смачними.
За кермом весільних машин планувалися непитущі родичі, а фотографувати урочистість погодилася троюрідна сестра Ромки.
А за чотири дні до весілля Олені зателефонувала Христя і попросила перенести весілля “на тиждень”. У неї на роботі затишшя, а в агенції виявилася палаюча путівка на курорт.
Хіба можна упускати таку можливість?..
– Пробач, а як ти собі це уявляєш? – Здивувалася Олена.
– Та як! Дуже просто! Ви просто розпишетесь, а через тиждень, коли я повернуся, тоді і відзначимо нормально!
Звичайно, Олена нічого скасовувати не стала. Та й не змогла б. А Христина, повернувшись із відпочинку, навіть не подзвонила, не привітала. Та й потім якось зникла – припинила відповідати на дзвінки та повідомлення Олени.
Минуло пів року і на сторінці Христини з’явилися шикарні весільні фотографії. З її весілля. Натовп гостей, постановча фотосесія, дорогий ресторан, лімузин, обручка з діамантом.
І Олена таки написала подрузі. Привітала та обережно поцікавилася, чому її не запросили? На її подив, цього разу подруга відповіла майже відразу:
– А чому я мала тобі запрошувати? Я ж на твоєму весіллі не була! Наша дружба не пройшла перевірку, ти не захотіла заради мене змінювати свої плани. Вибач, але таке не прощається. Справжня подруга повинна думати не тільки про свою зручність!
– І більше Христина зі мною не спілкувалася, – закінчила свою розповідь мама.
Маша мовчки дивилася в кухоль із чаєм. Історія мами була, як дзеркало, де вона побачила свою ситуацію. Той же егоїзм, та ж зневага до почуттів іншої людини під маскою «дружби».
Ті самі умови. Навіть причина була дуже схожою – салон краси та поїздка на відпочинок. Не форс-мажор, не хвороба, а просто власне задоволення. Власний комфорт.
– Я подумаю, – кивнула Маша. – Дякую, мамо!
Кірі вона написала, що всі збираються о сьомій вечора, як і було заплановано. І що вона буде дуже рада бачити подругу серед гостей, якщо та все-таки зможе вибратися.
Повідомлення Кіра прочитала, але не вважала за потрібне на нього відповісти. І наступного дня навіть не привітала Машу.
А ввечері у кафе-піцерії було галасливо та весело. Друзі начепили смішні ковпаки та виконали для іменинниці пісню, яку вони написали спеціально для неї.
Вони дарували подарунки та говорили теплі слова, а Маша ні-ні, та поглядала на телефон. Повідомлень від Кіри не було.
Марія востаннє подивилася на екран і прибрала телефон. Що ж… це було сумно і прикро, вона подумала про те, що це якась дивна дружба – з ультиматумами, з дивним вибором “або я, або всі інші”.
Вона, звичайно, поговорить завтра з Кірою, проте сумніви в тому, чи справжня вона подруга, вже міцно засіли в її голові…
А ви як вважаєте, – це подруга, чи сьома вода на кисилі? Пишіть в коментарях, як би ви вчинили в цій ситуації? Ставте вподобайки.
